На другому березі (збірник)

Гудки патруль над ранком дзвонять в білім місті.
Збудившись, леви з грив стрясають зорі й сніг.
Порожні сині площі в мряці золотистій
колишуться, мов птахи, і біжать з-під ніг.

Дівчата, що вночі в снах ясних розцвітали,

в устах почувши терпкість ранку й свіжу синь,
здригаються, як промінь сонця в око жалить,
долонями взиваючи останню тінь.

Мов піна на тарелях, сонний сніг на площах,

гудки, мов кулі в скло, влітають до кімнат.
Як шаль, дівчатам шиї обвиває острах,
піднявшися з прогалин думки, з серця дна.

Аж сонце, що промінням чеше гриви левів

й оливою мастить їм вигнуті хребти,
відвернеться. Так око неба коралеве
подивиться тривожно, чи й кудою йти.

Знічев’я бризне постріл перший, другий, третій…

І сонце — крапля ртуті в неба синім склі —
сполохане, хитнеться й, тремтячи у леті,
униз покотиться в подертий стяг землі.

Розприснеться й гарячим лоєм на обличчях

холоне, як людьми закрутить наглий вир
і сивим клоччям диму куряться рушниці,
випльовуючи кусні сонця з ситих гирл.

Летять з горбатих мурів постріли, мов щиглі.

Ой, поцілує куля ніжно лева в рот!
І тепле оливо в левиних пащах стигне,
аж продереться день — розрізане шатро.

Вирують вулиці — скажені каруселі,

і юшка олива в котлах димучих площ
булькоче і кипить, немов смола пекельна,
завернутий
з землі у небо
смаглий дощ.

Коли стає густа заслона мряки тонша,

мов нетлі, виринають постаті з димів,
і виплюті з землі угору кусні сонця
вплітаються
у дальній
клекіт
літаків.

Принишкли, наче листя, люди занімілі,

мов клин, в куль тьму впоровся навіжений марш,
аж площі закрутилися,
зірвались,
полетіли
у небо!
Бачиш:
наші йдуть,
це
прапор наш!

СЛОВО ПРО ПОЛК ПІХОТИ

Ми молодість тверду і кучеряву
складаємо, мов прапор, на лафетах.
У куряві цілує очі слава,
горять на небі кулі і комети.

Змішалися, у куряві склубившись,

статуї й люди перед арсеналом.
Ми, на багнети сонце настромивши,
виходимо нестримно і зухвало.

Юрба в вертепах вулиць, наче повінь.

З-під ратуші зриваються два леви,
біжать в юрбу, толочать, брук сплив кров'ю,
юрба кипить, шаліє. Місце левам!

Під гул, під бряз валторен і тарелів

виходять леви попереду роти,
ведуть її. Хай їх вітають трелем
пузони полку п'ятого піхоти!

Хай всі, хай всі побачать і почують

з трибун, з балконів, з брам, з дахів сріблистих:
востаннє вам піхота салютує!
Шрапнелі сонця вибухають в місті.

Ми молодість тверду і кучеряву

складаємо, мов прапор, на лафетах.
У куряві на синім небі сяє
майбутньої Республіки планета.

Із збірки «Зелена євангелія»

Перша глава

Із всіх явищ найдивніше явище -

існування.

ЗАПРОШЕННЯ