На футбольних меридіанах

Закінчились тренування, починався новий сезон 1956 року. Чемпіонат країни вступав у свої права і мушу сказати, що я чекав його з таким же нетерпінням, як колись чекав першого свого матчу в класі «А». Хотілось якомога скоріше ділом відповісти своїм новим товаришам на їх щире ставлення до мене, на їхню гостинність. Я хотів також показати керівникам команди, зокрема тренеру Олегу Олександровичу Ошенкову, що вони недарма дали згоду на мій перехід у «Динамо». Щоправда, мій піднесений настрій був дещо зіпсований тим, що перший матч нового чемпіонату динамівці Києва проводили проти одноклубників з Ленінграда – моїх недавніх земляків.

Ця зустріч відбулась у Баку. З перших же хвилин гри українці взяли ініціативу в свої руки і вже не втрачали її аж до фінального свистка. Ми ж першими і відкрили рахунок. А потім, незважаючи на явну територіальну перевагу киян, м’яч довго не хотів вдруге перетнути лінію воріт команди Ленінграда.

Я почував себе непогано, бо мені здавалось, що грав я корисно для свого колективу. Аж ось трапилось те, що в спорті вважається трагедією. Під час атаки ленінградців, коли я відтягнувся на свій штрафний майданчик для допомоги захистові, м’яч несподівано ударився об мою руку, і суддя призначив пенальті в ворота київського «Динамо». Штрафний удар, природно, був реалізований, рахунок став нічийний. День, до якого я готувався як до свята, був зіпсований. Адже саме через мене команда втратила на самому старті очко, яке, так би мовити, вже лежало в її кишені. А що таке очко в футболі? На старті змагання воно ще не має великого значення. Але на фініші одне очко може вирішити долю призового місця, а то й пересунути команду в середину турнірної таблиці. І це очко втрачено через мене. Було від чого схопитись за голову.

Зате в середині сезону, на Першій спартакіаді народів СРСР, збірна команда України, в основному представлена динамівцями, обіграла тих же ленінградців з рахунком 2:1, і цей реванш дав нам почесне трете місце. Ми повернулись на Україну призерами найбільшого змагання за всю історію радянського спорту. Ми пишались цим.

У дні відпочинку між календарними іграми, коли ми бували дома, я продовжував своє знайомство з Києвом. Ще з шкільних років я був пристрасним книголюбом і театралом. У Києві, в своїй новій квартирі, я зібрав досить велику бібліотеку. А щодо театрів, то ми їх з дружиною відвідували кожного вільного вечора. А в Києві, як відомо, є що і побачити, і послухати. Ми з насолодою знайомились з майстерністю видатних митців: Ужвін, Романова, Халатова, Пономаренка, Добровольського, Білоусова, Гмирі, Руденко, Апухтіна, Тимошенка і Березіна. Кілька разів ходили дивитись вогняні танці ансамблю Вірського. Ми стали постійними відвідувачами філармонії, театрів музкомедії і драми, хоч ще погано розуміли українську мову. Одне слово, ми з головою поринули в культурне життя міста.

У Києві по-новому пішли і мої спортивні тренування. Старший тренер команди Олег Олександрович Ошенков ставив перед командою завдання, які бувало досить важко виконати. Вважаючи, що над технікою повинен працювати переважно сам футболіст, він дуже багато уваги приділяв розучуванню тактичних новин. Мені здається, що це правильно.

І справді, хіба можна вимагати, щоб тренери з кожним з нас окремо працювали над технікою? Чи не залежить вона передусім від нашої сумлінності і серйозності? Щоправда, тренер повинен робити свої корективи, роз’яснити правильне виконання того або іншого технічного прийому, якщо він не виходить у спортсмена, але неможливо вимагати від нього, щоб він ставив техніку всім без винятку гравцям. Для цього ніякого тренувального часу не вистачить.

Інша справа тактика. Вона стала в нас головним напрямом учбової роботи. І, скажу по щирості, лише в Києві я вперше почув від Ошенкова такі слова, як «оперативний простір», «стандартні положення» тощо.

Хай читачів не дивує те, що я часто вживаю слово «вперше». Мені здається, що тим і цікаве життя, що воно, як повноводна річка, до краю насичене новим, і ми можемо щодня почерпнути для себе щось незнайоме, відкривати маленькі таємниці, збагачувати себе і нагромаджувати необхідний досвід. Як бачите, моє життя складалось так, що буквально рік у рік я робив якісь відкриття для себе, переходив з однієї сходинки на другу, більш високу. Ось тому-то я і вимушений так часто звертатись до послуг слова «вперше».