На крилах пісень

– На добридень, ти моя голубко!
«На добридень, мій коханий друже!»
– Що ж сьогодні снилось тобі, любко?
«Сон приснився, та дивненький дуже».

– Що ж за диво снилось тобі, мила?

«Мені снились білії лелії…»
– Тішся, мила, бо лелія біла –
Квітка чистої та любої надії!

«Мені снились білії лелії,

Що хитались в місячному світлі,
Мов гадали чарівнії мрії,
І пишались гордії, розквітлі.

І сіяли дивною красою,

Мов непевні, чарівничі квіти,
І блищали ясною росою,
Що горіла, наче самоцвіти.

Приступила я до квітів ближче, –

Всі лелії раптом затремтіли,
Почали хилитись нижче, нижче
Та й пожовкли, далі почорніли.

І з лелій тих чорних поспадали

Всі блискучі самоцвітні роси,
На травиці схиленій лежали,
Наче дрібні та ряснії сльози…»

– Дивний сон твій, любко моя гожа…

А мені червоні снились рожі.
«Тішся, милий, бо червона рожа –
То кохання квітка та розкоші!»

– Мені снилося: червоні рожі

Пломеніли в промені злотистім
І були на райські квіти схожі,
Запашнії, з листячком барвистим.

Так чудово рожі паленіли

Від кохання й радості ясної
І цвіли, тремтіли та горіли
Від жаги палкої, таємної.

Приступив я до одної рожі,

Пригорнуть хотів я до серденька.
Зблідли раптом рожі прехороші
І найкраща роженька ясненька.

Та й умилась буйною росою

Та моя найкраща рожа мила,
Мов підтята гострою косою,
Полягла мені до ніг, змарніла…

Засмутилась пара молоденька,

Зрозуміти снів своїх не може
І додому поверта смутненька.
Дай їм, боже, щоб було все гоже!..

[20 березня 1890 p.]

ПІСНЯ

Чи є кращі між квітками
Та над веснянії?
Чи є в житті кращі літа
Та над молодії?

Не всихайте, пишні квіти,

Цвітіть хоч до літа!
Пождіть літа, доля прийде,
Не тікайте з світа!

Двічі на рік пишні квіти

Та не процвітають;
В житті літа найкращії
Двічі не бувають.

Та ще ж квіти не посохли,

Рута зелененька, –
Не журися, дівчинонько,
Ще ж ти молоденька!

У ПУТЬ

Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!

Вже хутко я піду.

Тут долі не маю, –
На чужині знайду.

Шукатиму долі

В далекій стороні!
Вперед! прагну волі,
У світ пора мені!
Бо літа не ждуть…
Пора мені в путь!

Прощай, товариство, родино-рідна!

Прощай, моя люба дружино смутна!
Я, може, навіки іду в чужий край…
Прощай, – добрим словом мене спогадай!

Я йду, тверда звага

Веде мене на шлях,
У серці одвага,
Хоч сльози на очах…

В далекій чужині

Я сил наберусь
Служити країні
Або – не вернусь…

Я все покидаю: садочки рясні,

І темні діброви, і ниви ясні,
З собою несу я лиш рідні пісні.
Пора у путь,
Хвилини йдуть!

Шумлять на прощання

Зеленії луги,
Летять розставання
Хвилини дорогі!..

Хоч тяжко країну

Рідную покидать,
Я йду на чужину,
Я мушу поспішать.

Далекая путь,

Хвилини не ждуть !