НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Ну, що скажеш? — спитав Адам.

— А тут часом немає вакансії для адвоката?

— Що? А, розумію. Ти жартуєш?

— Ні,— відповів Лі.— Я не жартував. У своїй непрямій, але чемній орієнтальній33 манері я натякав, що волів би вислухати вашу думку, перш ніж висловити свою.

— Ти говориш мені різкості?

— Так,— відповів Лі.— Я відкидаю свої орієнтальні манери. Я старішаю і стаю уїдливим. А також нетерплячим. Хіба ви не чули, що всі служники-китайці, коли старішають, залишаються відданими, але виявляють незгідливість?

— Я не хотів тебе образити.

— А я і не образився. Ви хочете поговорити про цей лист. То говоріть, і з ваших слів я зрозумію, чи можу я висловити свою думку чесно, чи краще просто підтримаю вас у вашому ставленні до ситуації.

— Я нічого не розумію,— безпорадно поскаржився Адам.

— Ви ж знали свого брата. Якщо не розумієте ви, як можу зрозуміти я, котрий його ніколи не бачив?

Адам підвівся, прочинив двері у вестибюль і не помітив тіні, яка промайнула за ними. Він сходив до своєї кімнати, приніс звідти вицвілий коричневий дагеротип34 і поклав його на стіл перед Лі.

— Ось мій брат Карл,— сказав він, підійшов до дверей у вестибюль і зачинив їх.

Лі довго вдивлявся у блискучий метал, повертаючи його під лампою, щоб уникнути відблиску.

— Це було знято давно,— пояснив Адам.— Ще до того, як я пішов до війська.

Лі прихилився нижче до зображення.

— Важко розібрати доладно. Але судячи з виразу обличчя, я б не сказав, що у вашого брата було тонке почуття гумору.

— Взагалі ніякого,— підтвердив Адам.— Він ніколи не сміявся.

— Власне, я мав на увазі не це. Після прочитання умов заповіту вашого брата, мене вразило, що у цього чоловіка могло би бути таке жорстоке почуття гри. Він вас любив?

— Не знаю,— відповів Адам.— Іноді мені здавалося, що любив. Одного разу він намагався мене вбити.

— Так, це є в його обличчі,— підтвердив Лі.— І любов, і вбивчість. І ця парочка перетворила його на скнару, а скнара — налякана людина, яка ховається у фортеці з грошей. Він знав вашу дружину?

— Знав.

— Він її любив?

— Він її ненавидів.

— Власне, це не має значення,— зітхнув Лі.— Не це вас тривожить.

— Ні. Не це.

— Ви б хотіли виявити проблему і розглянути її?

— Саме так.

— Тоді починайте.

— Я ніяк не можу зосередитися.

— Ви б хотіли, щоб я розклав карти за вас? Іноді сторонній людині це вдається легше.

— Саме так.

— Гаразд.

Зненацька Лі гмикнув, і на його обличчі з’явився подив.

— Свята скоромина! — вигукнув він.— Про це я й не подумав!

Адам нервово пересмикнувся.

— Добре, якби ти зійшов з курсу, яким ідеш,— сказав він роздратовано.— Бо я почуваюся, як школяр перед дошкою з колонками цифр.

Лі витяг з кишені свою люльку — з черешком чорного дерева і латунною чашечкою. Він набив крихітну чашечку тютюном, нарізаним так дрібно, що той скидався на волосся, запалив люльку, зробив чотири затяжки і відклав люльку.

— Це опій? — запитав Адам.

— Ні,— сказав Лі.— Це дешевий сорт китайського тютюну, і смак у нього препротивний.

— Навіщо тоді ти його куриш?

— Не знаю. Мабуть, він мені про щось нагадує, викликає якісь асоціації з ясністю. Не надто ускладнені,— Лі примружив очі.— Ну, добре. Я спробую витягнути ваші думки, як яєчну локшину, і просушити на сонці. Ця жінка й досі ваша дружина і вона ще жива. За умовами заповіту вона успадковує понад п’ятдесят тисяч доларів. Це колосальні гроші. Чимало доброго чи злого можна на них зробити. Чи хотів би ваш брат, якби він знав, де вона зараз і чим займається, чи хотів би він, щоб вона ці гроші отримала? В судах завжди намагаються дотримуватися волі спадкодавця.

— Мій брат цього не схотів би,— відповів Адам. Але тут він пригадав дівиць з другого поверху таверни і періодичні візити Карла до них.

— Можливо, вам доведеться подумати за свого брата,— сказав Лі.— Те, чим займається ваша дружина, не є ані добрим, ані злим. Святі можуть виростати на будь-якому ґрунті. Можливо, за ці гроші вона вчинить якесь добро. Немає кращого трампліна для доброчинства, ніж нечисте сумління.

Адам здригнувся.

— Вона мені розповіла, щó зробила б, якби мала гроші. Це ближче до вбивства, ніж до доброчинства.

— Тобто, ви не вважаєте, що їй варто отримувати ці гроші?

— Вона сказала, що знищить чимало шановних людей у Салінасі. І вона це справді може.

— Зрозуміло,— сказав Лі.— Я радий, що можу подивитися на справу безсторонньо. Вочевидь, штани їхніх репутацій в певних місцях протерлися. Отже, з морального погляду, ви проти того, щоб давати їй гроші?

— Так.

— Добре, розгляньмо це. Вона не має імені, не має підтримки. Повія, яка готовою вистромилася з-під землі. Вона не могла б легально вимагати ці гроші, якби про них дізналася, без вашої допомоги.

— Мабуть, що так. Так, дійсно, без моєї допомоги вона не могла б їх вимагати.

Лі узяв свою люльку, вичистив тютюн мідною булавкою і знову набив чашечку. Коли він робив свої чотири затяжки, то уважно спостерігав за Адамом, широко розплющивши очі.