НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

На світанку Дессі прокинулася від крижаного болю, який хапав її час до часу. Він почався з шарудіння і загрози болю; розтікся по всьому боку і перейшов на живіт — спершу щипав, потім шпигав, а потім стискував і жорстоко душив, ніби її викручувала якась величезна безжальна рука. Коли біль відпустив, вона почувалася, як побита до синців. Тривав цей напад недовго, але впродовж нього світ розпадався, і вона тільки чула боротьбу в своєму тілі. Коли залишилося тільки відчуття розбитості, вона побачила, як до вікна наближається срібний ранок. Дессі вдихнула свіжий запах вранішнього вітру, який колихав фіранки і в якому чулася трава, корінці, росиста земля. Потім до цієї низки відчуттів долучилися звуки: заклопотане цвірінькання горобців, мукання корови, яка монотонно сварила своє невгамовне голодне теля, клекіт синьої сойки, сповнений удаваного захвату, застережливий крик перепела на варті й шепіт у відповідь перепелиці, що сховалася десь неподалік у високій траві. Пташиний двір гарячкував навколо яйця, а велика род-айлендська чорно-червона курка, яка важила чотири фунти, лицемірно вдавала, ніби страшенно боїться, що її з жагою притисне до землі сухорлявий розбишака-півень, якого вона могла б віджбурнути одним помахом крила.

До симфонії звуків долучилося воркотання голубів. Дессі згадала, як її батько повідомив, сидячи у голові столу:

— Я сказав Кролику, що хочу розвести голубів, а він — уявляєте? — застеріг: «Тільки не білих». «Чому ж не білих?» — спитав його я. «Вони приносять велике нещастя. Заведіть зграю білих голубів, і вони принесуть вам смуток і смерть. Беріть сизих».— «Мені подобаються білі».— «Беріть сизих»,— сказав він мені. Але я заведу білих, небом присягаюся.

А Лайза промовила терпляче:

— Навіщо ти повсякчас випробовуєш долю, Семюелю? Сизі смакують не гірше, та вони й більші.

— Я не хочу, щоб мною керували забобони.

А Лайза відповіла зі своєю страхітливою простотою:

— Тобою вже керує твоя власна незгідливість. Ти незгідливий, як осел, справжній осел.

— Мусить же хтось це робити,— похмуро сказав батько.— Інакше Доля стала б надто зарозумілою, а людство так і не злізло б з дерев.

І, саме собою, він завів білих голубів і сердито чекав на смуток і смерть, поки не довів свою правоту. Й оце тут були вгодовані пра-пра-правнуки того першого виводку, й оце вони воркотіли вранці й закручувалися білим шлюрком, злітаючи над каретним сараєм.

Дессі пригадувала, ніби чула давні розмови, і дім навколо неї заповнювався людьми. Смуток і смерть, подумала вона, смерть і смуток, і знову біль рвав їй шлунок, а не просто саднив. Треба лише достатньо довго зачекати, і смуток і смерть прийдуть неодмінно.

Вона чула, як заповнюються повітрям великі міхи в кузні, як приміряється молот до ковадла. Вона чула, як Лайза відчиняє дверцята печі, як вона місить хліб на посипаній борошном дошці. Вона чула, як тиняється по хаті Джо, шукаючи свої черевики у зовсім несподіваних місцях і знаходячи їх зрештою там, де він їх і залишив,— у себе під ліжком.

Вона чула ніжний дзвінкий голос Моллі у кухні, коли та зранку читала Біблію, а Уна її виправляла своїм горловим, прохолодним сопрано.

А Том підрізав Моллі язика кишеньковим ножиком і мало не вмер зі страху, усвідомивши згодом свою рішучість.

— Ох, Томе, любий мій,— промовила вона, і губи її заворушилися.

Несміливість Тома дорівнювала його відвазі, як і має бути у визначної людини. Його нестриманість збалансовувалася ніжністю, і він сам становив поле битви для своїх власних військ. Зараз він був спантеличений, але Дессі могла його утримати й направити, як приборкувач підводить чистокровку до бар’єру, щоб продемонструвати її породу і форму.

Дессі, хоч і відчувала ще біль, задрімала, а ранок за вікнами розгорявся. Вона пригадала, як Моллі збиралася очолити Великий марш на Четверте липня разом із самим сенатором штату Гаррі Форбсом. А Дессі ще не закінчила пришивати галуни на сукню Моллі. Вона спробувала підвестися. Галунів було так багато, а вона тут роздрімалася.

Вона гукнула:

— Я встигну, Моллі. Все буде зроблено.

Дессі підвелася з ліжка, накинула халат і боса пройшлася будинком, переповненим Гамільтонами. Коли вона вийшла у коридор, вони всі пішли по своїх спальнях. У спальнях з охайно застеленими ліжками виявилося, що вони на кухні, а з кухні вже розбрелися хто куди. Смуток і смерть. Хвиля спогадів відступила, і вона повністю прокинулася і все тверезо усвідомила.

Будинок був чистий, вимитий, бездоганний, фіранки випрані, вікна відполіровані, але все так, як робить чоловік: відпрасовані завіси висіли не дуже рівно, на віконному склі проступали патьоки, а на поверхні столу залишився квадрат, коли пересунули книжку.

Пічка грілася, з-під конфорок вибивалося жовтогаряче полум’я, з відкритої в’юшки чулася тяга. Маятник кухонного годинника відблискував за скляним футляром, і його цокотіння нагадувало стукіт дерев’яного молоточка по пустій дерев’яній коробці.