— Пане раднику-посланнику, ви зобов’язані остерігати посла. Дякую. Але посольство ще не має приміщення і штату. МЗС неспроможне нам у цьому допомогти, отже, єдиний спосіб прискорити справу створення посольства — не ізольовуватися, а виходити до людей і мобілізовувати їх до спільної праці.
— Пане посол, — вів далі Родіонов, — я хотів би звернути вашу увагу на те, що посольство — це політичний орган і ми повинні займатися політичними проблемами, а не перетворюватися на торговельну місію. Я знаю, що в найближчі дні до вас прийдуть різні підприємці і проситимуть вас допомогти їм заснувати в Україні спільні чи власні підприємства. Не думаю, що зараз доцільно їх приймати.
— Справді, — додав Кучер, — ми службовці Міністерства закордонних справ, а не Міністерства зовнішніх економічних зв’язків.
Кімната в моєму готельному номері перетворювалася на робочий кабінет посла, і я призначив щоденні години зустрічей для доповідей. Кучеру доручив вивчити план Оттави, а Родіонов мав вводити мене в курс справи і поступово підготувати для евакуації архів представника уряду України при посольстві Російської Федерації.
26 травня я в супроводі Родіонова вперше відвідав МЗС Канади і зустрівся із заступником міністра паном Рейдом Морденом. На початку розмови пан Морден пояснив, що пані Барбара Макдугал, міністр закордонних справ Канади, тепер у Європі, через що, на жаль, не може особисто прийняти посла України, і доручила йому провести цю зустріч.
Я передусім попросив пробачення, що моя англійська мова далека від досконалості, і гречно прийняв вибачення її екселенції пані Макдугал. Пан Морден пригадав, що рік тому ми зустрічалися в канадському МЗС, коли я вперше був у Канаді як член українського парламенту і голова Української республіканської партії.
— Тоді, — сказав пан Морден, — ви закликали наш парламент швидше відкрити в Києві канадське консульство, що мало сприяти вашій боротьбі за незалежність, а ось тепер ви тут як посол незалежної держави. Які ваші завдання? Що Україна хоче від Канади?
Я передав йому особистого листа нашого міністра Зленка до пані Макдугал, подякував канадському урядові за те, що Канада першою із західних демократичних держав визнала незалежність України, і виклав погляд уряду України на українсько-канадські відносини.
— Ефективність праці нашого посольства, — підсумував я, — значною мірою залежатиме від того, як скоро ми зможемо придбати будинок для посольства. В Оттаві є шість будинків, що колись належали посольству СРСР у Канаді. Україна — спадкоємниця СРСР і має право на частину тих будинків. Офіційна частка України у спадщині дорівнює 16,37 відсотка, що становить приблизно шосту частину. Отож Україна претендує на один будинок…
Скориставшись маленькою паузою, пан Морден з веселою усмішкою промовив:
— Сподіваюсь, що пан посол не збирається починати свою посольську кар’єру із реквізиції чужої власності, яку охороняє канадський закон…
— Пане заступнику міністра, просто я хотів би знати, чи може уряд України розраховувати на допомогу уряду Канади у цій справі.
— Уряд Канади, — відповів Морден, — буде уважно ставитися до молодої Української держави.
Я підвівся, і ми люб’язно попрощалися.
Першим відвідувачем мого готельного номера був канадський українець Алекс Кіндій — член федерального парламенту, лікар за освітою і політик за покликанням.
Я розповів йому про зустріч з Морденом, власне, про те, як я розумію перспективу українсько-канадських відносин. Попросив розповісти про позицію парламенту щодо розподілу спадщини поміж колишніми союзними республіками.
Річ у тім, що коли 8 грудня 1991 року Президент України Л. Кравчук, Президент Російської Федерації Б. Єльцин і Голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич у Біловезькій Пущі денонсували Союзний договір 1922 року і юридично оформили розпад СРСР, тоді відкрилася спадщина колишнього СРСР і настало право союзних республік на успадкування цієї спадщини.
Місце Радянського Союзу як постійного члена Ради Безпеки 00Н виявилося порожнім. Як бути далі? Пропонувалися чотири варіанти виходу. Можна зменшити число постійних членів на одну державу. А можна було й збільшити на п’ятнадцять, допустивши всі колишні союзні республіки. Чи допустити тільки Україну й Білорусь як давніх членів 00Н та Російську Федерацію як велику ядерну державу. Захід же визнав за спадкоємницю СРСР лише Росію.
Кіндій розповів мені про деякі деталі: