Читаем На землі кленового листу полностью

На землі кленового листу

— Уряд Російської Федерації направив урядові Канади (як, очевидно, й іншим державам) телеграму, в якій пропонував на взаємній основі визнати в Канаді посольство СРСР за посольство Російської Федерації з визнанням посольства Канади в СРСР за посольство Канади в Російській Федерації. У свою чергу уряд Канади надіслав Російській Федерації телеграму, в якій погодився на таку трансформацію. Оскільки була чутка, що ініціатива виходила від канадського уряду, я зробив у парламенті парламентський запит. На нього відповідала не Макдугал, а її відпоручник. Він старався затуманити відповідь, і тому не зовсім ясно, хто був ініціатором, але факт залишається фактом: взаємне визнання посольств відбулося.

Друге. Факт визнання Канадою Росії за спадкоємницю Союзу означає, що вся власність СРСР на території Канади (будинки, кошти і все майно МЗС, Аерофлоту, морфлоту, торгпредств, банків тощо) тепер є власністю однієї Росії, і Україна на нього не має жодного права.

— Це означає, — підсумував я, — що все добро посольства Росії в Оттаві захищатиме канадська поліція. Звідси витікає потурання, а часом і пряма підтримка канадським урядом претензій Єльцина на роль миротворця на території колишнього СРСР. Отже, західні держави не стільки сприяють становленню нових держав, скільки відродженню Російської імперії. Сумно.

— Пане Лук’яненку, ми у конгресі створили парламентську групу сприяння розвитку українсько-канадських взаємин. Я познайомлю вас із членами конгресу й сенату, які добре ставляться до України і можуть сприяти налагодженню добрих відносин з Україною.

— Я буду вам, пане докторе, дуже вдячний, якщо ви складете приблизний список цих людей, а після вручення генерал-губернаторові вірчої грамоти ми погодимо дні й години зустрічей.

— Я допомагав і допомагатиму Україні чим можу.

* * *

27 травня я був з дружиною на прийомі у судді федерального суду Івана Сопінки. Цей українець — видатна постать у канадських юридичних колах, і українці пишаються з цього. Зібралося сорок осіб. Кілька стажистів з України, кілька юристів з Торонто, Джордж Борос, директор канадської адвокатської асоціації, Георгій Данилів, дружина славнозвісного Кларка, дуже впливова жінка в канадській адвокатській асоціації.

Сопінка вітав мене від імені високоповажного юридичного зібрання. Я виступив з доповіддю, в якій підкреслив важливість права для цивілізованого співжиття людей.

Торонто

28 травня ми з дружиною сіли в авто Родіонова і поїхали до Торонто. Відстань — понад чотириста кілометрів, та ще по Торонто до центру — година їзди. Шлях від Оттави до Торонто чудовий, поселень майже немає, але час від часу зустрічаються заклади обслуги, де можна заправити бензином, перевірити й почистити авто, попоїсти, випити соку та купити газету, малу чи якусь дрібничку.

Дозволу канадської влади на поїздку до Торонто я не брав, і акредитації ще не було. Документ, який я мав, — це дипломатичний паспорт із записом про те, що я Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді.

У радянські часи для поїздки до іншого міста потрібно було надсилати у цій справі до Департаменту зовнішніх справ ноту. Я виходив з того, що Україна не Радянський Союз, і не збирався продовжувати традиції відносин, що встановилися між Канадою і агресивним Радянським Союзом. Родіонов попередив мене, що з цього приводу можуть виникнути неприємності і що на початку діяльності українського посольства в Канаді не слід створювати про себе недобре враження порушників канадських законів. Я пояснив йому, що їздитиму зі своїми дипломатами по всій Канаді без дозволу, оскільки жодних вимог від канадського уряду до мене з цього приводу не було. Якщо це не задовольняє канадський уряд, він повідомить мене в порядку врегулювання відносин між Канадою і Україною.

Тим часом у Торонто вже все було готове до прийняття українського посла. Про зустріч у залі на 1300 осіб оголосили через газети й радіо, замовили артистів і запросили кілька федеральних міністрів, членів федерального парламенту, мера Торонто і найвищих духовних достойників. Цікавість до зустрічі була така велика, що хоч квитки коштували дорого (по 100 канадських доларів), усі 1300 були розкуплені задовго до 28 травня.