На землі кленового листу

Я закінчив на жорсткій ноті. Родіонову було явно не по собі. Нас посадили за різні столи. Я зиркав на нього час від часу, аби здогадатися, про що він думає.

За годину ми вийшли з ресторану. Родіонов був у доброму гуморі і поводився досить чемно. Дружину нові знайомі повезли до її торонтського вуйка Драгомирецького, а я у супроводі групи торонтських керівників українських організацій вирушив на летовище, щоб летіти до Вінніпега.

Вінніпег

29 травня у Вінніпезі нас зустріли на летовищі квітами, обіймами і сліпучими фотоспалахами. Обмінялися короткими вітальними промовами. Я ще не був у середній Канаді, проте люди, здавалося, і тут мене знали. Розмістили в гарному готелі. Для українців, що десятиріччями були принижені бездержавністю, факт прийняття посла додавав гордості. Далека, велика і багата Україна після оформлення в самостійну державу зі своїм послом у Канаді ставала їм додатковою запасною пристанню, наче давня батьківська хата зі старенькою мамою, до якої в усяку лиху годину кожен їде сміливо по материнське тепло.

Мені розповідали, що Канада — єдина країна у світі, де українцям після Другої світової війни вдалося створити «парасолькову» організацію, що об’єднала всі українські незалежні організації Канади в одному центрі. Назвали цю організацію «Конгрес українців Канади» (КУК). На двадцять сім мільйонів населення Канади громадян українського походження припадає близько одного мільйона. Це невеликий відсоток, але завдяки своїй організованості українці відігравали важливу роль в усьому політичному й суспільному житті країни. Центр КУКу розмістили посередині між східною і західною частинами Канади, у Вінніпезі. Початково українці селилися в провінціях Альберта, Монітоба і Саскачеван — основних хліборобських районах. Після Другої світової війни з набуттям міських професій спостерігається масовий рух українського населення до східних провінцій, особливо в Торонто. Вінніпег перестає бути центром розселення, лишаючись ним тільки традиційно.

30 травня у Вінніпезі день почався з покладання вінка до пам’ятника 50-річчя голодомору в Україні, спорудженого перед міською радою Вінніпега.

Пан Вербенюк, виконавчий секретар Конгресу українців Канади, ознайомив з будинком КУКу, звідки здійснюється керівництво майже всіма українськими організаціями Канади. Майже, тому що Спілка професіоналістів і Канадське товариство сприяння українській державності до КУКу не входять! Не входять до КУКу й дві комуністичні організації: Комуністична партія Канади і Товариство об’єднаних українських канадців (ТОУК).

На засіданні президії КУКу було осіб з двадцять. Я замовив це засідання ще з Києва, надавав йому великої ваги і тепер виклав свою концепцію співпраці з ними. Наведу текст моєї промови: