На землі кленового листу

Ясна річ, ніхто з доповідачів не міг узяти на себе відповідальність за інших і відповісти за всіх на моє питання, проте воно штовхнуло їх до роздумів у цьому напрямі та висловлення своїх особистих поглядів.

Я був задоволений панею Лесею і, їдучи до Оттави, розмірковував про можливість залучити її в майбутньому до роботи на різних семінарах і конференціях.

Грузька дорога за довгим доларом

Від самого початку роботи українського посольства в Канаді з України до нас надходили листи із запитами, чи можна приїхати до Канади на роботу. Листи надсилали різні люди і з різних областей. Вони висловлювали бажання працювати будь-де, аби заробити грошей. Уявлення про Канаду ці люди мали просто-таки фантастичне. Їм здавалося, що в Канаді на вербі груші ростуть і з неба долари самі сиплються, що їх за океаном чекають і зустрічатимуть з розпростертими обіймами. Доводилося роз’яснювати, що раю на землі немає ніде, а якщо в Канаді добре живуть, то це тому, що люди там уперто і тяжко працюють на свою країну.

А втім, попри суб’єктивне уявлення українців про капіталістичну Канаду, проблема міграції робочої сили існує, і є чималий досвід її розв’язання.

Приїхати в Канаду можна, але тільки на сільськогосподарські роботи і не більше ніж на 9 місяців.

Якщо Україна користується в Канаді правом країни найбільшого сприяння, тоді канадський уряд міг би й Україні надати таку ж квоту робітників, яку він встановив, приміром, для Мексики.

Оскільки в Канаді немає централізованого розподілу робітників, то перед тим, як добиватися від уряду права на в’їзд до Канади на заробітки, треба знайти фермерів, готових узяти до себе на роботу наших людей без знання англійської мови. Такий поворот справи примусив зробити дві речі: по-перше, зустрітися з КУКом для обговорення справи і вироблення плану спільних дій; по-друге, шукати знайомих у федеральному міністерстві еміграції і праці. Формальне звернення спричинило б формальну негативну відповідь, яку ми чули вже багато разів: у Канаді, мовляв, тепер надлишок своєї робочої сили. 29 квітня я зустрівся з Дмитром Легою. Він знав міністра і міг бути посередником. Тож необхідно було спочатку побесідувати з міністром транспорту панею Шал Мартін, яка добре ставилася до українців і допомагала, як могла. Уся попередня інформація свідчила, що швидко добитися дозволу на приїзд українців на заробітки в Канаду не вдасться.

* * *

Після того як міністр фінансів Канади Мазанковський дав зрозуміти, що федеральний уряд Канади, виконуючи свої партнерські зобов’язання в рамках «великої сімки» і НАТО, не збирається розширювати кредитної лінії для України і форсувати розвиток торговельно-економічних взаємин між двома країнами доки Україна не відмовиться від ядерної зброї, було вирішено змінити деякі наголоси у діяльності торговельно-економічної складової посольства. Нові можливості відкривалися для нас в активізації контактів на вищому провінційному рівні, в тому числі з різноманітними бізнесовими об’єднаннями.

Річ у тім, що Канада — федеральна держава із значними правами окремих провінцій. При цьому компетенція провінцій щодо врядування на своїй території є настільки суттєвою, що передбачає широкі права провінційного уряду в регулюванні зовнішньоекономічних взаємин суб’єктів підприємницької діяльності. (Один із парадоксів надмірного рівня федералізації Канади полягає в тому, що часом торговельно-економічні бар’єри окремої провінції з «далеким зарубіжжям» менш високі, аніж із сусідніми провінціями своєї ж держави). А коли у якоїсь провінції до чисто економічних інтересів додаються ще й політичні, тоді з нею можна вести торговельно-економічні справи, практично абстрагуючись від настроїв федеральної столиці.

Саме гака ситуація на нашу користь склалася навесні 1993 року у провінції Квебек, де напередодні загальнонаціонального конституційного референдуму, призначеного на вересень, націоналістично зорієнтований уряд цієї єдиної франкомовної провінції Канади демонстрував свою готовність до ведення підкреслено незалежної від Оттави зовнішньоекономічної політики. Оскільки це абсолютно не суперечило чинному законодавству Канади (хоча, за нашими спостереженнями, і викликало певне роздратування у різних колах федерального уряду), ми без вагань пішли на прямі контакти з міністерством зовнішніх справ і франкофонії провінції Квебек.

Результатом цих контактів стала швидка організація візиту в Україну у травні 1993 року урядово-бізнесової делегації провінції Квебек на чолі з міністром Гі Реваром. Під час цього візиту в Україну була укладена ціла низка взаємовигідних угод, встановлено перспективні контакти між підприємцями обох сторін. Не можна не згадати активної ролі представників української громади у підготовці згаданої місії в Україну.