На землі кленового листу

На зустрічі з міністром закордонних справ України я доповів про стан справ у посольстві, попросив зняти з роботи Біляшівського і направити на посаду першого секретаря з культури й інформації Сергія Терена, здібного журналіста й перспективного аналітика.

Попросив також затвердити секретарем з економіки й торгівлі у ген консульстві в Торонто Романа Луня.

Докладно обґрунтував міністру доцільність відкриття консульства в Едмонтоні.

Мав бесіди з усіма заступниками міністра. З Макаревичем зустрічався кілька разів. Ніхто з них конкретної відповіді не давав. Було ясно, що всі питання мають вирішити на засіданні колегії міністерства.

Зустріч з паном Тарасюком принесла мені справжнє задоволення: я побачив, що цей чоловік беззастережно став на самостійницькі позиції і захищатиме самостійність України незалежно від коливань нагорі чи будь-яких міжнародних ускладнень.

У валютно-фінансовому відділі вдалося відстояти Наталку Шандрук на посаді бухгалтера.

На прощання нам вручили документ про підсумки першої посольської наради та ще декілька документів, які в цілому давали концепцію зовнішньополітичної діяльності держави.

4 квітня я попрощався з українською землею, а 5-го в Оттаві зібрав весь штат і зробив звіт про восьмиденне відрядження в Україну.

* * *

10 квітня в Торонто загальноканадські збори Канадського товариства сприяння РУХові ухвалили новий статут і перейменувалися на Канадське товариство розбудови України (КТРУ). Ераст Гуцуляк склав із себе повноваження голови, і замість нього збори обрали Віктора Педенка. Головою торонтської філії було обрано Ярослава Семчишина.

Для пропаганди України в Канаді ми вирішили провести декаду українського мистецтва. На нараді дипломатів обговорили план заходів і рознесли їх у календарі на десять днів. Призначили прес-конференцію та визначили, які документи роздати кореспондентам для створення позитивного образу України. Організаційна робота трохи ускладнювалася з огляду на звільнення з посади Біляшівського. Довелося його обов’язки покласти на Веселовського.

Погляд на Україну з Канади через Польщу

Наступного дня на зустрічі в резиденції польського посла обговорили дві теми: про доцільність створення міжнародного фонду ядерного роззброєння та про створення Балто-Чорноморської зони співробітництва.

Проста тема про міжнародний фонд ядерного роззброєння при детальному розгляді виявилася не такою простою. Якщо ядерні держави не захочуть знищувати зброї, то ніякі фонди не допоможуть. Якщо ядерні держави захочуть знищити ядерну зброю, то зроблять це і без фонду. Ясно, що неядерні держави хочуть ядерного роззброєння, але деякі з них поспішають створити власну ядерну зброю. Фонд сприяв би вивченню шкідливих наслідків застосування ядерної зброї, міг би проводити всесвітню просвітницько-пропагандистську діяльність і мобілізувати світову думку та неядерні держави для збільшення тиску на ядерні держави. Такий моральний тиск не матиме міжнародно-правового значення, але, впливаючи на свідомість людей, створював би атмосферу, в якій було б чимдалі важче й важче розв’язати ядерну війну.

Тему Балто-Чорноморської зони співробітництва я порушив з огляду на прямі й категоричні заяви лідерів країн НАТО про неможливість розширення цієї міжнародної організації. Зрештою, така ідея подобалася багатьом. Справді-бо, двополярний світ зник услід за розпадом Совітського Союзу. Замість біполярного світового порядку формується багатополярний. Міжнародні взаємини демократизуються. Малі й середні держави зацікавлені у знищенні московської й американської військових надпотуг. У такому випадку їхня власна вага збільшується і загроза їхній незалежності зменшується. На перехідний період Росії від ядерної наддержави до неядерної Московії доцільно сформувати співдружність з колишніх сателітів і колоній Москви, аби організовано підштовхувати розвиток Росії саме в цьому напрямку. Її агресивність ще довго не зникне, і спробам відродити імперію було б розумно протистояти не поодинці, а організовано.

Посол Польщі говорив, що процес ядерного роззброєння Москви може розтягтися на добрий десяток років. 1 поляки не хочуть усі ці роки жити під постійним страхом і знову опинитися під владою московського ведмедя. Польща прагне стати членом НАТО і не боятися за свою незалежність.

Потім, пан Дієм запропонував обговорити альтернативний шлях забезпечення України нафтою. Він нагадав, що крім південного чорноморського шляху, є ще північний балтійський шлях. На півночі видобуток нафти з морів збільшується. І з Норвегії, і з Англії недалеко до Балтійського моря. Польський порт Гданськ спроможний приймати багато нафти. З Гданська є нафтопровід до Полоцька. Далі можливі три варіанти: або нафту переробляє Полоцький нафтоперегінний завод і готове пальне йде в Україну цистернами, або нафту в цистернах можна везти на Дрогобицький нафтоперегінний завод.

Мені сподобалося ця пропозиція, і я написав листа до пана Ю. Йоффе.

* * *

19 квітня 1993 року в готелі «Шато-Лур’є» я провів прес-конференцію і відкрив виставку українського мистецтва й портрета.