На землі кленового листу

У цей же день у військовому коледжі в місті Кінгстоні Веселовський виступав з лекцією «Погляд зі Східної Європи».

Для прикраси посольства й резиденції мій брат чернігівський художник Олександр Лук’яненко передав безплатно 11 картин. Вони урізноманітнювали нашу доволі-таки чималу добірку поло-ген-малюнків різних жанрів, величини й художньої вартості. Ми були задоволені, бо знали, що жоден відвідувач не зможе байдуже пройти увесь ряд картин — обов’язково зустріне тут щось собі до вподоби. Проте була одна картина, яку, либонь, не могла проминути жодна людина, що переступала поріг зали, — це картина Павла Ємця на тему Чорнобильської трагедії. Посольство спеціально її замовило на цей фестиваль українського мистецтва. І хоч транспортування завдало чимало клопоту, дипломати посольства, а разом з нами й українська громада Оттави, були задоволені. Ми хотіли сказати всім канадійцям: Україна як незалежна держава з’явилася щойно, але Україна як нація існує давно і має багату європейську культуру!

Торгуватись — то професійно

Шандрук, дуже активно проводячи зустрічі з підприємцями, почав помічати, що нашим українським партнерам у переговорах часто бракує елементарного досвіду. Мова ось про що. Незалежно від того, чи за столом сидять канадська й українська, чи турецька й французька групи — однаково є певний обсяг загальноприйнятих понять, знання яких — необхідна передумова ведення переговорів. Міжнародна торгівля, міжнародне економічне співробітництво потребує спеціальних знань і специфічної термінології. Коли в сферу таких переговорів вклинюється людина, яка не володіє необхідним мінімумом специфічного понятійного апарату, всі учасники переговорів моментально це зауважують. Якщо в делегації така людина одна, тоді все гаразд: її сприймають як фахівця в іншій галузі, якого вважали за необхідне включити в цю групу для спеціальних консультацій. Якщо вся делегація складається з таких людей, переговори відбуваються не на рівних, бо досвідчена делегація мусить починати роботу з пояснення самої абетки механіки перетрактацій. Не треба думати, що в цьому разі досвідчена делегація обов’язково обдурить недосвідчену. Серйозні компанії, як правило, ніколи не йдуть на це. Вони знають, що недосвідчені люди за півроку — рік набудуть досвіду або контракт потрапить на перевірку досвідченим людям, і обман виявлять, а компанія дбає про вигоду не тільки в цьому одному контракті. Вона хоче мати багато контрактів. Проте серйозні компанії дорожать не лише своєю репутацією, а й часом, і вони не хочуть його гаяти на навчання своїх контрагентів. Зважаючи на це Шандрук провів розмову з представниками ДЗСМТ Робертом Гейнером та Давидом Тейлором про організацію семінару для навчання українців елементарним законам торгівлі в Канаді.

Ще раз про поінформованість канадців про Україну

Стараннями нашої добродійки Оксани Башук 20 і 28 квітня відбулися наради про стан інформаційного обслуговування України в Канаді. На нараду запросили радника міністра від ліберальної партії, журналіста Г’ю Ненгле. Пан Ненгле професіонал у сфері засобів масової інформації і симпатизує Україні, тож наради відбувалися на високому професійному рівні в дусі сприяння Україні. Від посольства брали участь я і Веселовський.

Проаналізували роботу канадських телерадіокомпаній. З’ясувалося, що вони показують Москву й Росію і розповідають про події в Москві й Росії майже у всіх випусках новин. Серед цих випусків репортажі з України бувають лише вряди-годи, і то якогось негативного характеру (розгон міліцією демонстрантів, аварія абощо). Територія колишнього Союзу включала в себе Україну, Білорусь, Естонію, Латвію, Литву тощо. Ці країни стали незалежними державами. Що знає пересічний канадець про події в цих державах? Нічого. Канадське телебачення про них мовчить. Їх немовби й не існує. Канадські телекомпанії мають шість кореспондентів у Москві і жодного в Україні. Ясна річ, шість кореспондентів спроможні створити багатий і постійний потік інформації з Росії в Канаду. Поза Росією залишається 15 незалежних держав, у тому числі така величезна, як Україна.

Чому стався такий перекос? Навряд чи це глибоко продумана промосковська позиція. Очевидно, так сталося тому, що Москва — центр імперії, там здавна було канадське посольство, там відбувалися важливі події. Кожна гелекомпанія акредитувала свого журналіста там, звідки можна отримати сенсаційну інформацію. В умовах канадської децентралізації та приватного характеру компаній кожна старається подати найцікавіший матеріал, забуваючи про те, що існують і інші незалежні держави.

Ситуація могла б бути іншою, якби в Києві були два постійні кореспонденти. Спочатку хоча б один. Примусити компанію направити кореспондента з Оттави до Києва неможливо, бо утримання одного кореспондента на рік становить кількасот тисяч доларів. Простіше направити кореспондента з Москви до Києва.

Для того щоб почати здійснювати цей план виведення України на екрани канадського телебачення, необхідні зустрічі з керівниками теле- і радіокомпаній, редакторами газет і журналістами.