На землі кленового листу

З привітанням виступив ректор університету, подякував організаторам виставки й посольству за допомогу і підкреслив, що досі народ Квебеку був знайомий з українським мистецтвом від українців Квебеку, що, звичайно, не давало достатньо повного уявлення про живопис усієї України. Він радий з того, що з утворенням незалежної України сфера міжнародних культурних обмінів значно розширюється, і можна знайомитися з життям та мистецтвом народів, що тривалий час були відгороджені від цивілізованого світу «залізною завісою».

Після огляду виставки відбулася конференція канадських підприємців. Мене запросили до доповіді про перспективи українсько-квебекської економічної співпраці. Я побудував свій виступ у формі бесіди і з’ясував пропозиції підприємців та умови співпраці, обговорили правову базу, тобто законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність, співвідношення економічних потреб і можливостей, зокрема технологічних можливостей України й Канади, проблеми контракту: його укладення, виконання, відповідальність.

Потім зустрівся з групою підготовки монреальської делегації в Україну.

Перша нарада послів

До Києва на першу нараду скликали всіх 23 послів і 5 генеральних консулів. Це була перша нарада послів незалежної Української держави!

Я їхав на Батьківщину з наміром використати перебування в Києві для проведення докладних консультацій у всіх управліннях і відділах МЗС. Хотілося докладніше довідатися, що планують відділи і управління, як МЗС уявляє свої стратегічні завдання. Я хотів повчитися і сподівався, що консультації по відділах якраз і будуть мені таким навчанням.

На нараду послів запросили багатьох міністрів для доповідей з основних політичних, економічних, військових, екологічних та інших проблем.

Кожен з нас виступив з доповіддю про свою роботу, взаємини з МЗС, виклав зауваження щодо покращення координації діяльності української дипломатичної служби.

Міністр закордонних справ Зленко вів засідання енергійно і цілеспрямовано. Зауваження секретаріат відразу опрацьовував і вкладав у документ, що мав з’явитися як узагальнення результатів обміну нашими думками (і з’явився буквально відразу після закінчення наради).

Я привіз на нараду і вручив Зленкові та його заступникам і роздав дипломатам журнал «Канада-Україна. Trade and Policy Monitor».

Ідея щодо необхідності започаткування власного друкованого органу посольства виникла досить швидко. Практично повна відсутність обізнаності про Україну, про її можливості і проблеми переважної більшості канадців значно ускладнювала роботу нашого дипломатичного представництва. Разом з тим, як уже згадувалося, канадські засоби масової інформації (так само, як, до речі, й американські та інших впливових країн Західного світу) задля висвітлення подій в Україні використовували своїх кореспондентів, акредитованих у Москві, тобто за тисячу кілометрів від столиці нашої держави. Така віддаленість зарубіжних кореспондентів від місця подій, а часом і природне їхнє занурення у проблематику суспільних перетворень саме Росії як країни своїх першочергових професійних інтересів, загальносвітова ейфорія стосовно провідної ролі Росії у перетвореннях, що відбувалися у цій частині земної кулі, та інші чинники призводили досить часто до спотвореного висвітлення і оцінки подій в Україні.

На відміну від Росії, наша держава не мала жодної можливості самостійно поширювати в світі (в тому числі й у Канаді) довідкову і пропагандистську інформацію про Україну. Не велися трансляції нашого телебачення на інші країни. Не було у нас не тільки таких надпотужних видавництв, орієнтованих на інші країни, як АПН у Росії, але взагалі жодних. Посольства не забезпечувалися навіть простенькими блоками офіційної інформації англійською мовою, яку можна було б без зайвих витрат часу на переклад швидко розповсюджувати у переважній більшості країн перебування.

Отже, було прийняте принципове рішення власними силами посольства спробувати хоча б частково заповнити інформаційний вакуум навколо України. Найактивнішу участь у практичному втіленні цього задуму під керівництвом Шандрука взяли Андрій Глуховецький, Ніна і Орест Дубаси. Редакція розмістилась у будинку подружжя Дубасів, де маленький колектив ентузіастів працював часом до другої чи навіть третьої години ночі. Інформаційним наповненням нашого журналу стали довідкові й офіційні матеріали посольства, призначені для поширення, що перекладалися на англійську мову, статті дипломатів посольства за своїми ділянками роботи, інші джерела.