На землі кленового листу

На запрошення президента Альбертського університету 9 червня прибули з дружиною до Едмонтона — столиці провінції Альберта. Зустріла нас квітами і хлібом-сіллю українська громада — наші добрі опікуни: Юрій і Христя Єндики, провідник провінційного КУКу Дмитро Якута з дружиною, професор Богдан Клід з дружиною, либонь, найжертовніший з усіх українців Канади Іван Коляска, професор Саварин з дружиною, а також завідувач протокольним відділом провінційного уряду.

10 червня президент Альбертського університету Пол Давенпорт, канцлер університету Сенді Мактагарт, представниця Ради губернаторів університету Мері О’Ніл і колишній канцлер університету Петро Саварин організували обід для кандидатів на присвоєння учених ступенів почесних докторів права. Висока урочистість супроводжувала і особисте знайомство з керівництвом цього навчального закладу, і підготовчий ритуал. Кандидатів (чотири особи) запросили до невеликої прямокутної кімнати. За обіднім столом містер Давенпорт розповів про університет і його традицію присуджувати кільком, як він сказав, «видатним особам» ступінь почесних докторів.

Альбертський університет — недержавний навчальний заклад, хоча фінансує його в основному держава. Він має своє самоврядування в дусі європейської університетської автономії. Державне фінансування обмежене, і керівництво закладу намагається самотужки збільшувати свій бюджет, шукаючи замовлення на виконання окремих наукових розробок та залучаючи спонсорів, які з благодійних почуттів чи, може, якихось інших міркувань бажають допомогти фінансово. Невелику допомогу університет має також від плати за навчання іноземців. Як автономний заклад університет укладає угоди, приміром, з посольством Південної Кореї. Студент приїздить з Кореї, складає вступні іспити, проходить за конкурсом, і тоді корейське посольство вносить університету обумовлену плату за навчання.

Найбільше студентів з Південно-Східної і Східної Азії. Вивчають вони в основному природничі науки. Здобувають інженерні знання.

До університету мене запросили для присвоєння ученого ступеня почесного доктора права. Президент університету представив мене поважним ученим та численній молоді і запросив до слова.

Готуючи виступ, я подумав, що мене слухатимуть в основному молоді люди, то слід би почати промову з чогось не вельми серйозного, щоб настроїти аудиторію на веселий лад. І я почав: