На землі кленового листу

— Пане докторе, я знаю, що це вашими стараннями мене представили на докторат права. Щиро дякую вам.

— Пане Лук’яненко, я де міг, там і підносив українців. Україна — це її люди: підіймаючи українців, ми підіймаємо Україну.

— Перший українець з України, якому університет надав ступінь доктора, — це Олесь Гончар. Знаю, що і це ви зробили.

— Так, то була моя ініціатива. Ви — другий.

— Дуже приємно. А знаєте, до першої річниці незалежності Президент України нагородив мене Відзнакою Президента. У посвідченні стоїть номер два. Перший у списку нагороджених — також Олесь Гончар.

— Цікавий збіг. А може, не збіг, а однакове розуміння субординації на нашому національному олімпі?

— Хіба що на духовно-творчому. Бо олімп політичний щойно починається, і першим на ньому стоїть наш Президент Кравчук.

— Та ви ж більше зробили для свободи України!

— Е, справа не в цьому. Він — державний керманич нації.

Я знаю доктора Саварина більше з розповідей та літератури. Це один з тих розумних щирих українців, котрі все життя роблять добро для України. Він писав мені: «Ну, Богу дякувати, імперія викінчилася, а на її руїнах появилася також і Україна. Ми в Канаді жили Україною сотню років, а чимало з нас і тепер нею живе. Кров густіша за воду. І, як недавно сказав Ігнатіїв: «Людська душа там, де могили її предків, навіть після багатьох поколінь». Далі: «Здалека нам так виглядає, що російська мова має панівне становище в Україні, що є ненормальним явищем. Якщо потрібна якійсь мові допомога і державний захист, то найбільше потрібно українській, і то впродовж покоління-двох! Важливо, щоб усі громадяни мали однакові права. Українці в Росії досі не мають найменших мовних прав, ні однієї школи, ні одного журналу, тож з яким лицем вони галасують в Україні?! Це — нахабство й досі панівної російської верстви. Коли ми приїхали до Канади, то навіть не питалися, якою мовою тут нам говорити чи спілкуватися!.. Понад триста літ вони господарили, то як можуть нарікати тепер, навіть коли б їм наказували вивчити мову землі, на якій живуть?»

Пан Саварин був головою або президентом різних організацій КУКу, СКВУ, Пласту, Канадського фонду українських студій (КФУС), президентом консервативної партії Альберти.

Доктор Саварин був одним з тих, хто добився запровадження української мови в школах Альберти з 1957 року; був ініціатором і засновником Канадського інституту українських студій та введення його до складу університету; допоміг запровадити двомовні школи в провінції Манітоба; був одним з тих, хто добився від уряду заснування й розбудови Села української культурної спадщини; був співзасновником Канадської фундації українських студій, яка публікує п’ятитомну енциклопедію українознавства англійською мовою; був одним з тих, хто добився започаткування в Канаді політики багатокультурності. Оце коротко шлях цієї людини, що 45 років активно працювала на Україну.

Наступного дня редактор «Вісника» Канадського інституту українських студій пані Галина Клід подала до преси таку інформацію: