На землі кленового листу

Відвідали в містечку під назвою Два Бугри будинок для старих. Його організували українці. Люди похилого віку, які не мали дітей чи втратили їх, знайшли тут притулок з дбайливим доглядом і співчутливими співрозмовниками й однодумцями. Були на фермі пана Миколи Баб’юка. Він уміло вів господарство, витримував конкуренцію і любив свою працю. У той час, як більшість українських селян поступово відходили від сільськогосподарського виробництва й переселялися до міст, він залишився при землі на своїй господі і завдяки енергії й кмітливості встигав за технічним прогресом.

Оглянули тубільну резервацію, її поселення й музей. У музеї на великій стіні розвішано одяг і прикраси вождів племені. Вождь племені пояснив значення символів віяла з величезних пір’їн. Кожна пір’їна щось означала. Символіка пір’їн передавалася від одного вождя до другого. Вона містила в собі і родові перекази, й індивідуальні риси вождя, і зв’язок духу племені з богами.

Відвідали цвинтар перших українських поселенців у селі Чипман.

Пообідали в ресторані пана Панича. Підприємливий Панич спорудив хату-навіс над старою хатою. Стару українську хату полагодив і пристосував під шинок. Хата стала і музейним експонатом, і сучасним рестораном. Стомлені мандрівники сходилися до господи, щоб відпочити, подивитися на архітектуру старої української хати, поїсти й погомоніти з люб’язним господарем.

Під високим сонячним небом простягалися широченні простори більш-менш рівнинних земель. Вузькою, але покритою асфальтом польовою дорогою наш новий мікроавтобус швидко мчав уперед. Обіч дороги іноді зустрічалися старі похилені хати в оточенні дерев. Ніхто в них не жив.

— Де ж люди звідси? — запитав Білаша.

— Виїхали хто куди. Переважно переселилися до міста. Діти здобули освіту й пішли в промисловість, торгівлю, ще кудись. Забрали з собою батьків і покинули свої обійстя.

— Але ж земля оброблена. Хто її обробляє?

— Перекупили заможні фермери. Деякі ферми перекупили банки, а потім віддали в оренду.

Із побаченого і почутого я зрозумів: наші селяни не могли поселятися звичайними селами, бо канадська влада давала кожній сім’ї великий наділ, щоб зручніше його обробляти й охороняти. І розпорошилися селяни по широченних просторах малесенькими хуторами по два-три господарства. А з бігом часу почали їх покидати.

З Едмонтона наш маршрут пролягав до міста Коловна. Помилково ми заїхали до міжнародного аеропорту, а літак з Едмонтона до Коловни відлітає з провінційного.

Довелося летіти іншим літаком до Калгарі, а з Калгарі до Коловни можна добратися за одну годину.

Нам швидко зареєстрували квитки на Калгарі й показали напрямок до зали для посадки на літак. Коли піднялися в повітря і трохи заспокоїлись, я покликав стюардесу, дав їй номер телефону і попросив зателефонувати до Коловни й попередити, що прилечу іншим літаком на годину пізніше. За п’ять хвилин стюардеса повернулася і сказала, що командир літака з’єднався з Коловною і все пояснив.

У Коловні нас зустріла невелика українська громада. Після привітань і численних запитань я розповів про труднощі творення молодої української держави і, зокрема, організацію дипломатичної служби, про дискусії з керівництвом КУКу га проблему об’єднання зусиль світового українства на допомогу Україні.

1 червня перелетіли з Коловни до міста Вікторії — столиці провінції Британська Колумбія.

Прем’єр провінції Майкл Гаркорт був зацікавлений у розширенні економічних зв’язків з Україною, ставив багато запитань, виявляв свою прихильність до нас і наприкінці переговорів прямо заявив, що провінція відчиняє двері для ділових взаємин з Україною і тепер у подальшому все залежатиме від підприємців України й підприємців провінції Британська Колумбія. Я не приховував, що на них чекатимуть труднощі бюрократичного характеру, з якими неминуче зустрінуться канадці в Україні, але з іншого боку змальовував широкий простір, який відтепер відкривається в Україні для підприємливих людей.

* * *

Наступною була зустріч з лейтенант-губернатором провінції паном Ламою. Він китаєць. Роздумуючи над утворенням китайської громади в Канаді, він зробив багато цікавих спостережень щодо співвідношення між собою різних національних груп. Уже на початку розмови я відчув у ньому не просто канадського патріота, а політика-філософа, що радо ділиться своїми розумними думками з людиною, яка цікавиться його думками. Бачачи перед собою таку людину, я поставив питання про співвідношення уряду Канади з національними групами: від чого воно залежить? Як збільшити вагу української громади?