На землі кленового листу

— Думаю, що вони випливають з доповіді вашої комісії. Пане Бослі, я хотів би зачепити ще одне питання. Йдеться про активізацію взаємин між народами наших країн. Цьому сприяло б заснування прямого авіамаршруту між Україною і Канадою, наприклад, Київ — Торонто і Торонто — Київ.

— З нашого боку, — відповів Бослі, — немає жодних заперечень — хоч сьогодні! Але уряд цим не займається. Це справа приватних авіакомпаній.

Ми попрощалися з наміром продовжити діалог у майбутньому.

Делікатна ситуація

Увечері я мав зустріч у справі Македонії. Пані Палій-Мур, симпатична жінка, представила мені делегацію з трьох осіб: македонця І. Битова, хорвата Л. Бутковича і ще одного македонця з Оттави.

Пані Палій довго, дуже красномовно й аргументовано переконувала мене, що Україна повинна б визнати незалежність Македонії.

Я висловився в тому дусі, що як борець за незалежність України завжди стояв і стою за право націй на самовизначення. Це право вважаю фундаментальним і таким, що не підлягає ніяким сумнівам і застереженням. Отже, я за право Македонії на самовизначення. І радий, що 1991 року Македонія проголосила свою незалежність (фактично від сербського диктату). Що ж стосується визнання Македонії Україною, то це питання швидше слід адресувати міністрові закордонних справ України панові Зленку. А для нього питання ускладнюється тим, що Україна встановила дипломатичні відносини з Грецією. У Греції ж північно-західна провінція носить назву Македонія. І Греція заявила, що вона готова визнати Македонію за незалежну державу і встановити з нею дипломатичні відносини, якщо та себе перейменує. Очевидно, визнання Україною Македонії ускладнило б відносини з Грецією. Можливо, що цього наш міністр не захоче.

Я зателефонував до першого заступника міністра закордонних справ М. Макаревича і попросив роз’яснень позиції МЗС щодо Македонії. Він надіслав довідку, яка підтверджувала неможливість визнання Македонії під цією назвою. Невдовзі я в делікатній формі пояснив панові Битову позицію МЗС України. У македонській справі від початку й до кінця я діяв як слухняний службовець, хоч особисто був на боці Македонії, і коли б моя воля, пішов би на визнання її незалежності.

Зрештою, я пішов би на визнання незалежності й Чечні. І встановив би з нею дипломатичні відносини. По гарячому. Доки в Москві був розгардіяш і вона не встигала стежити, що де відбувається. А для того, щоб реалізувати дипломатичні відносини з Чечнею, розгорнув би пропагандистську кампанію (в тому числі в російських газетах) за підтримку прагнень до суверенітету приволзьких країн і навіть почав би ідейно підтримувати керівництво Свердловської області та далекосхідних районів у їхніх домаганнях.

Поповнення посольства

26 і 27 липня посольство поповнилося двома особами: Олександром Шандруком (прибув з дружиною і сином) та Ігорем Мазуром (також з дружиною).

Пан Шандрук, член проводу Республіканської партії, кандидат економічних наук, основний автор економічної програми УРП. Я не хотів його вилучати з керівництва Республіканською партією і зважився везти за океан тільки після гострої шпильки заступника голови УРП Олега Павлишина: «Шукаєте людей собі в посольство десь, а найближчих не хочете взяти!».

Ігоря Мазура я взяв на прохання його батька, з яким був знайомий уже кілька років.

З летовища прибулих повезли й на кілька днів поселили в греко-католицькій семінарії отця Андріїшина. Відтоді, як я познайомився з отцем Андріїшиним, кожна зустріч з ним приносила мені велику втіху й задоволення. У цій людині поєднувалися три добрі риси: порядність, любов до України і глибока християнська віра. В одну з останніх зустрічей він сказав, що йому пропонують перейти до Львова й посісти посаду католицького судді, що було визнанням його високих заслуг і благочестя.

Містер Фрейзер, голова палати громад