На землі кленового листу

Я привітав усіх з першою річницею незалежності як початком історії нової, нашої доби; коротко нагадав про шлях до Дня Незалежності, зупинився на суспільно-політичних обставинах в Україні та розповів про події 24 серпня в Києві, які всіх хвилювали. Пояснив, що Україна як держава має свої закони, які регулюють порядок видачі віз для в’їзду в Україну. Ці закони не були змінені, і сам Президент змінити їх не може. По-друге, Президент теж людина. Коли критика його діяльності переросла нормальні межі й почала звучати образливо, тоді він розгнівався і погрозив, що візи в Україну не видаватимуть тим закордонним українцям, які втручаються у внутрішні справи України. По-третє, Україна, як демократична держава, не переслідує громадян за будь-яку критику, але скажіть, будь ласка, канадська держава дозволяє, щоб сюди приїхали громадяни з іншої держави і розгорнули агітацію проти канадського уряду? Ясно, що ні. В демократичній державі уряд створюють демократичним способом. Його й міняють демократичною процедурою. Народ прямо або через парламент відповідальний за свій уряд. Ця його прерогатива означає суверенітет народу, і в міжнародній практиці не прийнято їхати до іншої держави й виступати перед її громадянами з критикою їхнього уряду. Але оскільки ви не просто громадяни Канади, а ще й діти України, за вами можна визнати право на критику нашого уряду, дарма що ви його й не створювали. Я запевняю вас, що подія, яка тепер багато кого налякала, — це лишень емоційний сплеск, що не матиме юридичних наслідків. Прошу вас поставитися і до виступу критиків, і до реакції Президента як до емоційних проявів і пробачити їм це. Приїжджайте в Оттаву до нашого консульського відділу, і вам випишуть візи на поїздку до України, як і досі виписували. Або пересилайте поштою паспорти і 50 доларів для оплати візи. Україна рада вам. Їдьте до неї.

Моє пояснення всіх задовольнило, люди заспокоїлися і настрій піднявся. Співав великий хор, виступав музичний ансамбль, дует співаків і т.ін. Усі прославляли День Національної свободи, що ввів український народ у число вільних народів світу і покінчив з сумною добою принизливої бездержавності.

Після радісного й бурхливого дня ми з Надією поїхали до подружжя Зарасків. Туди ж на вечерю прибули Марія Шкарлата, Ераст і Ліда Гуцуляки та ще чоловік сім друзів господарів дому. За чаркою доброго вина відбулася тепла розмова про перспективи зміцнення Української держави, про хід збирання коштів для потреб створення посольства в Оттаві. Ераст Гуцуляк оголосив рішення його сім’ї купити за власні кошти будинок для канцелярії посольства на вулиці Меткаф, який коштує 650 тис. доларів. Я щиро подякував і додав, що, крім подяки від моєї скромної персони, йому подякують міністр закордонних справ і Президент України.

Свято закінчилося. Але я затримався в Торонто, маючи на меті зустрітися з потрібними людьми.

Із чотирьох важливих і цікавих зустрічей 31 серпня згадаю лишень одну — з Ігорем Бардином. Бардин очолював велику юридичну фірму, але знаходив час для справ, які йшли на користь Україні.

У жовтні 1992 року в Україні мав відбутися Міжнародний з’їзд правників. Бардин очолював організаційний комітет. Уряд Канади відповідно до якихось союзницьких зобов’язань часу Першої світової війни учинив реквізицію майна українців — громадян Австро-Угорщини. Ця реквізиція давно визнана за незаконну й несправедливу, і можна було б відсудити в уряду компенсацію, якби вдалося зібрати відповідні документи. І цим займався пан Бардин.

Нарешті, ще одна цікава справа. У час існування Української народної республіки уряд УНР уклав договори з Німеччиною на постачання Німеччині пшениці, м’яса, яєць та іншої сільськогосподарської продукції. Німці оплачували ці поставки. Як поставки, так і оплата відбувалися почергово і поступово. Одного разу німці не сплатили за поставлений їм товар і таким чином залишилися в боржниках. Самостійна Україна — незаперечна спадкоємниця боргу. Є цілковиті підстави вважати, що сьогоднішні німці не заперечували б проти сплати Україні того боргу. Справа лише в тому, щоб знайти відповідні документи в архівах. Бардин збирався взятися і за цю справу.

1 вересня зібралися у Зарасків. Прийшли професор Данило Струк — теперішній головний редактор англомовної «Енциклопедії українознавства», Юрій Охрім — президент консультативної інженерної фірми, що взявся будувати цегельню в Обухові Київської області, професор Кінах та президент північної енергетичної фірми Джеймс Темертей, які погодилися будувати в Дарниці електростанцію.

Усі прагнули допомогти нашій державі і водночас мали різні труднощі в Україні, тож хотіли, щоб посол їм допоміг або бодай щось путнє порадив.