На землі кленового листу

Друге. Якщо стереотип поведінки — це варіант вибору, а він залежить від досконалості системи (рівня інструментальної здібності вибирати) та моральної запрограмованості, то далі від самої людини залежить, якого шляху в житті вона собі хоче, яке місце в ньому прагне посісти, яке уявлення про себе в ІНШИХ людей намагатиметься створити. Визначивши це і пам’ятаючи, що кібернетична біологічна система дозволяє себе програмувати, від людини залежить, на що вона витратить час у заданому діапазоні її життя.

Оттавські урочистості

В Оттаві День Незалежності відзначали 24 серпня. Доктор Кіндій, член парламенту, найняв у парламентському будинку велику залу. Оттавський КУК (О. Волох) і Товариство сприяння Рухові (Юлія Войчишина) запросили активних людей з української громади та з канадських урядових і політичних кіл. Задіяли художню самодіяльність, узгодили промовців, підготували частування. Залу прикрасили блакитно-жовтими прапорами. І при вході до зали поставили державні прапори: з одного боку наш, з другого — канадський. Тут, при вході, гості вітали мене з дружиною, дипломатів посольства, пана Волоха та пані Ю. Войчишину з національним святом — Днем Незалежності, чи, як прийнято називати його в міжнародній практиці, — Національним Днем. Абсолютна більшість учасників були українці. Для них це свято надто багато важило, тож радість світилася з усіх облич, і всі щиро вітали одне одного. Всі були свої. Для кожного це свято — його особисте свято, і радість кожного примножувала загальну радість і підносила настрій.

Після офіційного відкриття урочистих зборів вступне слово виголосив Олександр Волох, до речі, зробив це добре. Потім виступив я.

Від імені Президента України та невеликого штату посольства я привітав усіх присутніх з першою річницею проголошення незалежності України. Підкреслив, що проголошення самостійності — це наслідок боротьби не тільки націоналістів в Україні, але й усіх активних політичних сил діаспори. Сказав я й про те, що впродовж всього періоду перебування в Московському колоніальному рабстві українці не переставали боротися за звільнення та створення незалежної держави. У різні періоди історії боротьбу вели різні прошарки народу і різними методами, але боротьба ніколи не припинялася. Особливо вона загострилася в двадцятому сторіччі, причому й тут від одного періоду до другого зростало завзяття. І якщо Шевченко — наш справжній апостол духу і свободи — у XIX сторіччі вважав за можливе писати твори мовою окупантів, якщо період перших національно-визвольних змагань XX сторіччя часто мав у своїх лавах людей, що ледь знали українську мову, то ці змагання породили й провісників справжнього націоналізму, які подолали комплекс меншовартості й піднялися до усвідомлення самодостатності свого українства. Нас Бог створив українцями, наші духовні й фізичні цінності є в нас самих, і для підтвердження їх повноти немає жодної потреби демонструвати причетність до мови чи культури якогось іншого народу. Як Бог слухає наші молитви нашою мовою, так усякий інший народ нехай чує від нас саме нашу рідну мову.

Декалог Михновського — це перехід до безоглядної боротьби за самостійність та лютої ненависті до ворогів України. Наступний історичний крок — це Донцов. Він дав теоретичне обґрунтування цим почуттям.

Шевченко, Михновський і Донцов надихнули ціле покоління борців за волю, які в час Другої світової війни і після війни аж до 1956 року показали таку сміливість і самовідданість, яку навряд чи можна зустріти ще в світі.

Кров, пролита за Україну під час Другої світової війни, народила нових борців. Відтоді до останнього часу не було дня, коли б в імперських тюрмах і концтаборах не карали українських патріотів. На тій крові і героїчній боротьбі зродилися борці третьої доби національно-визвольних змагань XX сторіччя.

Далі я розповів те, про що досі вважав за необхідне мовчати — про суперечку між мною і керівництвом КУКу. Тепер я готовий був винести її на суд української громадськості Канади. Підготував для української преси звернення «До української діаспори Канади», проте вирішив не поспішати з публікацією, а спочатку злегка зачепити це в усній промові. Тепер випала слушна нагода, і я розповів про посольство, його склад, завдання та труднощі, стисло і стримано сказав, що керівництво КУКу спробувало нав’язати мені свою волю, а коли це не вдалося, відмовилося платити за готель і змусило мене з дружиною тинятися по чужих квартирах, і що найгірше — не хоче купувати будинок для канцелярії посольства, а наполягає на оренді.

Я знав, що ця інформація майже для всіх у залі була цілковитою несподіванкою. До цього часу я ще жодним словом нікому не сказав про свої негаразди. Обдумуючи тактику подолання опору Вербенюка, я сподівався, що українські громади Канади готові мене підтримати, і тут я кинув пробний камінь.

Завершення свят і торонтські ділові зустрічі

У Торонто, найбільшому канадському місті з найбільшим числом українців, святкування першої річниці проголошення незалежності України призначили на 30 серпня.