«Лиха доля розвіяла українців по всьому світі. Хтось змушений був виїхати через нестерпне життя, хтось боровся супроти окупації і мусив тікати за кордон від репресій. Але й ті, й ті несли в серці Україну і принесли в чужину рідну мову, звичаї, традиції, принесли споконвічну предківську мрію бачити Україну вільною самостійною державою. І хоча головна боротьба з імперією відбувалася в окупованім ріднім краї, закордонне українство не стояло осторонь: ви стежили за подіями в Україні, поширювали наші друковані й скорописні матеріали, роз’яснювали світові нелюдську суть російського імперіалізму і допомагали нам усіма можливими засобами. Перемога над імперією — це наша спільна перемога. Радість великого свята — це наша спільна радість. Дух пращурів, що підіймається з глибоких могил і надихає живих в Україні, через надземну сферу думки поширюється на всі континенти, досягає кожної української душі і нагадує їй про рідну землю під синім небом над Дніпром і над Дністром. Перед нами важка дорога створення держави та реформування економіки, але якщо українці у кожній країні уявлять себе маленькою річкою, що вливає свої води в українське море, то велика кількість їх буде величезним внеском, що допоможе розв’язати всі важкі проблеми.
Шановне земляцтво! Більшість сучасних громадян Канади не має тут свого глибокого коріння, але має його в інших країнах. Там могили пращурів, там джерела культури, там коріння. Не забувайте його, тоді на землі ви залишите слід, а не згинете в просторі часу, немов сухе перекотиполе».
Побажавши всім доброго здоров’я, я запропонував тост за нашу вимріяну однорічну іменинницю — незалежну Україну. Залунали звуки оркестру. Свято було в розпалі.
Непомітно спливав час. Я глянув на годинник — треба було готуватися в дорогу.
На вечір була призначена зустріч вузького кола (близько 40 осіб) керівників спілки підприємців Монреаля та впливових бізнесменів. Зустріч організував Тарас Дідусь, віце-президент найбільшого банку Квебеку.
Про людей, що зібралися, Дідусь сказав: «Це дуже впливові особи. Від них залежить бізнес не лише в Квебеку, а в немалій мірі у всій Канаді. Це люди з дуже великими грішми, і від них залежить вельми багато. Вони хочуть знати, які умови вкладення капіталів в Україні. Це вони хочуть почути від вас, посла — найвідповідальнішої особи з України. Якщо вони дійдуть висновку, що вкласти гроші буде вигідно, вони спроможні спрямувати величезні суми. Проте знайте, що вони не поспішають, без розрахунків не працюють і на вітер грошей не кидають. Канадські підприємці дуже консервативні, обережні і не люблять ризикувати.
Зустріч відбулася в невеликому залі вишуканого ресторану. За круглими столами сиділо по чотири особи різної статі й віку. Зал прямокутний, майже квадратний. Перед підвищенням поставили мікрофон і простеньку трибуну. Ставши біля трибуни, Дідусь привітав шановне панство і представив мене.
Я побудував свій виступ з трьох частин: природний і промисловий потенціал України; законодавство про малу приватизацію, про велику приватизацію та закон про зовнішньоекономічну діяльність: труднощі, що їх іноземні інвестори зустрічають в Україні, і мої поради, як їх легше подолати.
Після виступу я відповів на численні запитання. Виступ удався, відповіді також видалися ґрунтовними й по суті справи. Дідусь був задоволений з того, що я виявився на належній висоті і що шановні бізнесмени не шкодують, що прийшли на цю зустріч.
Прощалися дуже люб’язно, обмінявшись візитками.