На землі кленового листу

Наступного дня була субота, і юрист-підприємець Бієга запросив нас на дачу. Ми добре поснідали, сіли в його «Мерседес» і поїхали. Хвилин за десять зупинились на малому забетонованому майданчику. Підійшли до невисокого муру. Цей майданчик був на вищій точці дороги, звідки добре було видно весь Монреаль.

Бієга сказав, що Україна для нього — далека мрія. Вона прекрасна, бо так багато легенд він чув від матері про героїчні подвиги її синів. Коли комуністична імперія почала тріщати і в Україні гучно загомоніли про самостійність, Бієга згадав давні розповіді матері, і йому страшенно закортіло відвідати Львівщину, цвинтар, де поховані його дід і баба, подивитися на тих людей, що є сучасними українцями. Які вони? Недовго думаючи, зібрався нашвидкуруч та й поїхав в Україну. Походив по незнайомих місцях, побалакав з родичами, яких також не знав, послухав людей. Багато що було зовсім не зрозуміле: чому так довго українці терплять над собою владу Москви? Чому в людей наче немає свого хребта і вони ладні приставати на думку першої-ліпшої сторонньої людини (сили), немовби в них немає власної думки? Побачив сім’ю двоюрідного брата, який помер. Залишилася вдова Маруся з двома доньками. Вирішив допомогти їм. Та й свою парубоцьку хату згадав — їй постійний жіночий догляд потрібен, бо хата без жіночих рук — пустка. Запросив до себе Марусю. Вона погодилася на переїзд.

Ми їхали далі й далі в ліс і поступово піднімалися вище й вище. Зупинилися на якомусь хуторі, де було два-три будинки. Поряд — заправка та кіоск із дорожніми картами, печивом, цукерками.

— Купимо тут харчів, — сказав Бієґа, пригальмовуючи. — Далі вже не буде поселень, а на дачі в нас не все є.

Маруся тут бувала, вочевидь, уже не один раз. Вона швиденько зробила потрібні закупи, і ми рушили далі. Дача Бієги стояла на березі мальовничого озера.

Хата, моріжок, вода, кущі, дерева — все було пристосоване для літнього відпочинку. У хаті маленька бібліотечка, трохи старих журналів, радіоприймач. Господар поділився своїм планом скомпонувати й видати збірник статей з історії українців Квебеку. Я мав необережність пообіцяти написати статтю для цього збірника. І пізніше, уже восени, написав-таки. Її тема — «Українська діаспора: погляд збоку». Стаття Бієзі вельми сподобалася, і він віддав перекладати її на англійську та французьку мови. Перекладачка була в захопленні від статті, але коли справа дійшла до упорядкування збірника, раптом спохватилися, що стаття звернена до українців, а мала б розповісти чужинцям про українців. Тематика збірника була зовсім іншою. Я не мав часу переробляти статтю. Збірник вийшов без неї, а я свою статтю опублікував в Україні.

Півтори доби ми провели на природі. За обідом, вечерею говорили про те, про се. Маруся розповіла про своїх двох доньок, які залишилися в Україні. Вона їм трохи допомагала. Надіялася, що вони зможуть приїхати до неї в гості. Бієґа з розумінням ставився до цього. Він у минулому мав свою юридичну фірму. У підприємницьких колах користувався авторитетом розумного й кмітливого юриста і мав добрі заробітки. Купив кілька великих житлових будинків, винаймав квартири пожильцям і отримував сталі прибутки. У час розквіту звів чудовий будинок на престижній околиці Монреаля, купив великий масив лісу і збудував цю дачу. Успіхи, збагачення давали натхнення. І я подумав: а що ж дає людині натхнення. Та й що таке людина? Чи це запрограмована з неба істота, яка неодмінно пройде шлях, накреслений для неї Творцем? У кожній людині борються дві засади: господня — добра, і бісівська — зла. Одна людина успадкувала від батьків, роду, племені, народу більше доброти, і вона сіє навколо себе добро й гуманність, а інша успадкувала зло і сіє заздрість, ненависть, підступність. А може, людина — це досконала кібернетична система біологічного виду? У ній закладена здатність до розмноження і внутрішньої саморегуляції. У цьому разі доля залежить від міри досконалості біологічної кібернетичної системи та успадкованого співвідношення добра і зла. Що досконаліша система, то краще вона може передчувати, в якому напрямі розвиватиметься в майбутньому, якщо зробить той чи інший крок на початку. Якщо її воля спрямована на розвиток добра і приборкання зла, то вона не байдужа, яким шляхом піде в майбутньому.

Кібернетична система морально вільна: вона однаково може робити і добро, і зло. Біологічна кібернетична система на рівні самоусвідомлення морально не вільна, бо попередній розвиток запрограмував її на добро (чи зло), і вона саме до цього прагне. Машина не прагне — вона не має волі; людина прагне — вона має волю. Але якщо біологічна система постійно себе перепрограмовує залежно від суспільних умов життя, то в один час вона може поставити перед собою добрі цілі, в інший — злі. Залежно від того, яка спадщина переважить.