На землі кленового листу

Вечір у товаристві Новаківських був надзвичайно приємний. Взаємною теплотою одне до одного це гарне подружжя випромінювало тепло й на нас, і нам також ставало тепліше на душі. Їхня неквапливість починалася в ресторані з пошуків кращого столу, потім таких же неквапливих пошуків кращих страв у меню, а потім такого ж неквапливого обговорення важливих політичних справ в Україні та взаємних підприємницьких інтересів. Розміреність ця зовсім мені не властива, бо останні чотири роки життя — це безперервний, без відпусток і відпочинку, біг уперед, уперед, уперед. А тут я потрапив у зовсім інший ритм.

До речі, вже на другому тижні перебування в Канаді я відчув величезну різницю в темпі мого і їхнього життя: я звик поспішати, вони не квапляться; я не знав відпочинку ні в суботи, ні в неділі, для них же абсолютно недоторканні дні відпочинку; я міг (доки не знав їхніх правил) зателефонувати до когось у суботу чи неділю у якійсь справі, вони ж вважали просто неетичним когось турбувати в дні уїкенду. Мені здавалося, що вони просто байдикують. А потім я зрозумів причину різниці в темпах мого і їхнього життя. Ми будували комунізм, вони його не будували; ми поспішали п’ятирічку виконати за чотири роки, у них п’ятирічок не було, ми наздоганяли Америку, а вони створювали собі достаток, нас гнали до якоїсь химери, і ми бігли кудись уперед, вони нікуди не бігли, звикли відчувати землю під ногами, помічати природу і насолоджуватися життям; нас заклинило було між зубів величезної машини, і ми марно мусили обертатися в її загальній коловерті, тут держава нікого не позбавила його власної свободи, і кожен вільний. Ми весь час боролися, а вони жили для свого задоволення. Сонце однаково сходило з-за обрію і їм і нам, але вони люди, а ми — раби!

Перша річниця незалежності

До святкування першої річниці проголошення незалежності України готувалася вся Україна, все українство Канади, українці всього світу.

З Канади до Києва поїхали сотні людей. Усі були страшенно раді, що в їхніх паспортах було поставлено візу українською мовою, українським дипломатом, і заплатив кожен за візу не в московську скарбницю, а в свою, українську.

Родіонов застерігав: усі політики й дипломати Канади роз’їхались у відпустки, і їм не до наших урочистостей. Монреаль — це все-таки не Оттава: туди треба їхати дві з половиною години, отже, хтось через це не прийде на свято. Написали 300 запрошень, харчі й напої завезли на судно з невеликим запасом. Підготовку обіду й обслуговування капітан узявся зробити безплатно своїм куховарським складом.

Молодіжна організація Монреаля взялася виставити почесну варту і запросити великий музичний ансамбль. Гукало домовився з майстрами про виготовлення великого металевого тризуба, який можна буде приклепати до товстющої труби пароплава замість радянського серпа і молота.

Жінки заготовили малесенькі прапорці для вручення кожному гостеві.

Були запрошені єпископи греко-католицької і православної церков. Отець Петро Бойко з Києва від Української автокефальної церкви мав освятити корабель, його блакитно-жовтий прапор і тризуб і подарувати ікону Божої матері та Біблію.

Вручення вірчої грамоти. Справа наліво: генерал-губернатор Роман ґнатишин, Левко Лукяненко з дружиною. Оттава, 1992 р.

Авіапарад. Трентон, 1992 р.

Френсіс Матіс, перший посол Канади в Україні

Коли я під’їхав, вийшов з авто і рушив з дружиною у напрямку корабля, обабіч вишикувалася двома стрункими шеренгами почесна варта в одностроях пластунів, заграв оркестр. На палубі мене зустрів капітан судна у супроводі старшого помічника га заступників. Він виструнчився й доповів:

— Пане посол Української держави в Канаді, вітаю вас із першою річницею незалежності України! Команда теплохода закінчила підготовку до святкування і готова до прийому дипломатичного корпусу та всіх гостей!

— Пане капітане, вітаю вас і всю команду теплохода з найбільшим святом України — Днем незалежності!

Капітан повів нас по теплоходу. Родіонов показав двері до головної зали, де я мав зустрічати й вітати послів різних держав та інших запрошених гостей.

Після церемонії освячення теплохода я виголосив коротку вітальну промову: