На землі кленового листу

Павличко терміново підготував проект закону про дипломатичні відносини України та постанову про дипломатичні ранги, і Верховна Рада уже 31 січня 1992 року (за місяць після референдуму) їх затвердила, чим заклала важливий юридичний підмурок Міністерству закордонних справ для незалежної дипломатії молодої Української держави.

14 травня 1992 року Президент підписав два укази: один про присвоєння мені дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного посла України, а другий — про призначення Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. Від’їзд до Канади був призначений на 22 травня. Я активізував підготовку до від’їзду.

Попередньо з кількох зустрічей з Корнієнком та Богаєвським я знав, що серйозної концепції відносин України з Канадою ще не встигли створити. Була невелика розробка більше не концептуального, а описового характеру. Це спроба окреслити відносини України як незалежної країни з Канадою з огляду на інтереси України, але це був наш, український підхід. Оскільки взаємини — відносини між двома сторонами, а з другою стороною ще нічого узгоджено не було, то розробка набувала характеру пропозицій однієї, тільки нашої, сторони і, отже, була дещо абстрагованою. Звичайно, Україна мусила спочатку визначній свої пріоритети у взаєминах з Канадою, але збудувати обґрунтовану концепцію двосторонніх відносин можна тільки з урахуванням офіційної політичної лінії Канади щодо України. Канада такої лінії також не мала. Як спроба визначити українсько-канадські взаємини розробка була корисна, але мене вона не задовольняла, і я написав свою, в якій коротко вказував загальні принципи і зосередив увагу на практичних завданнях. На початку травня у Верховній Раді, зустрівши Зленка в урядовій ложі, я виклав йому коротко концепцію діяльності українського посольства в Канаді.

Він поставився до неї прихильно, але без особливої зацікавленості і заглиблення у суть справи. Чому? Може, вважав для себе не вельми зручним мене наставляти? Відколи виникло питання про мій перехід з Верховної Ради на посаду посла, тобто зі стану контрольного щодо МЗС у стан підпорядкованості міністру, я неодноразово натякав йому, що узгоджуватиму свою діяльність з МЗС, не зловживатиму своїм суспільним становищем, і моє посольство буде однією з ланок великої мережі зовнішньополітичних установ, що їх створює Українська держава руками МЗС України під орудою пана міністра. Цими натяками я хотів йому сказати, що буду дисциплінованим і виконуватиму всі вказівки МЗС, які служать справі зміцнення Української держави. Тут, власне, починалася тонка матерія взаємин, від якої залежало надзвичайно багато. Мене призначив Президент — голова Української держави, — і я представляю в Канаді Президента України, тобто Українську державу, а не Міністерство закордонних справ. Це тільки в службово-адміністративному сенсі я підпорядкований міністру. Проте з огляду на російські централістичні традиції, в яких виховані всі українські кадрові дипломати, міністр прагне, щоб посол підпорядковувався йому і міністерству у всьому, а не потребам України у своєму власному розумінні.

Десь днів за три до від’їзду з України я прийшов до міністра закордонних справ.

— Я чув, — почав Зленко, — що ви збираєтеся скласти з себе депутатські повноваження.

— Так, — відповів я.

— Не треба цього робити. Депутат має більший авторитет і більші можливості. Перебуваючи в системі МЗС, ви, будучи депутатом, змогли б більше зробити в інтересах нашого міністерства.

— Пане міністре, я вже склав свої депутатські повноваження.

— Жаль! — з докором мовив Зленко.

— Та не міг я залишатися депутатом, погодившись стати послом. Як можу я сидіти на двох кріслах, віддалених одне від одного на тисячі кілометрів?!

— А он Крижанівський може працювати і послом у Москві, і депутатом у Києві!..

— Обов’язки депутата такі об’ємні, що для виконання їх необхідно працювати всі вісім годин у Верховній Раді га ще майже щодня по кілька годин удома. Обов’язки посла, певно, також вимагають працювати щодень не менше восьми годин. Людині не дано одній ці дві роботи виконувати повноцінно. Прагнення сидіти на двох посадах є прагненням одержувати зарплатню за невиконану роботу. Окрім того, посідання послом депутатського крісла є марнославне витіснення з нього іншого політика.

— Гаразд. Коли вже вирішили, то вирішили. Хоча й шкода.

— Пане міністре, я передав вам концепцію діяльності посольства в Канаді, як я її собі уявляю.

— Я прочитав її. Вона не викликає заперечень.

— Суть її полягає в тому, що для забезпечення посольства будинками й технікою бажано залучити кошти діаспори, а щодо діяльності, то думаю невеликим штатом посольства виконувати великий обсяг роботи знову ж завдяки залученню української діаспори.

— Брак коштів нас дуже обмежує.

— Думаю, що українці Канади мене підтримають, і моє посольство не буде дорого обходитися Україні.

— Ви добре знаєте англійську мову? Я чув, як одного разу ви давали інтерв’ю англійською мовою. Для англійця було цілком зрозуміло, але треба вдосконалювати.

— Гадаю, в Оттаві будуть для цього умови.