На землі кленового листу

Цивілізація — це якісно відмінний період розвитку, що становить помітний окремий крок у розвитку людства від меншої до більшої розвинутості. За межами ареалів цих цивілізацій залишилася більша частина населення Землі, і тим не менше не широкі простори дикунів, а саме люди в цих ареалах розвивали продуктивні сили, нагромаджували наукові знання й піднімали людство на нові й нові щаблі поступу. З розвитком сучасних засобів зв’язку і транспорту земна куля немовби зменшилася і до технічного прогресу прилучається Африка, Латинська Америка, окремі регіони Південно-Східної Азії. І все-таки не вони задають тон сучасному розвитку людства. Щоправда, розширення сфери індустріальних суспільств на Південно-Східну Азію активніше включає цей регіон у глобальні процеси, і тому його філософія й релігія стає об’єктом зацікавлень і взаємообмінів з християнством, мусульманством, іудаїзмом. Взаємообмін великих релігій щойно починається. Розширення технічних засобів і демократизація мусульманських суспільств зробило їх об’єктом християнських впливів і штовхнуло до контрнаступу. Думаю, що активізація мусульманського фундаменталізму є підсвідомою реакцією захисту від християнства й буддизму. А втім, це вже є доказом взаємовпливів, яких ще півсторіччя тому не було. І коли я казав, що сучасний розвиток підносить теоретичну думку над сферою християнської філософії і готує до наступного кроку в пізнанні Творця як не християнського, не мусульманського, не буддистського, не іудейського, а вищого від них єдиного символу, то ясно, що це черговий крок до Бога у пізнанні Його сутності. Далебі, такий рух теоретичного мислення не вичерпує всіх варіантів розвитку й пізнання. За межами цього напряму цілком логічно уявити собі ще два види розвитку.

Перший — це розвиток теоретичної думки у тих народів, що досі не брали участі у збагаченні теоретичних знань людства. Тепер вони прилучатимуться і збагачуватимуть світовий досвід, як, очевидно, й розширюватимуть наші європейські уявлення про шляхи пізнання Творця. Хоч, зрозуміло, їхній вихід на світову арену навряд чи досягатиме рівня абстрагування, що був досягнутий тисячі років тому у часи заснування буддизму, християнства, іудаїзму, мусульманства. У цьому виявляється факт нерівномірного розвитку роду людського на землі. Проте розвиток відсталих колись диких племен і народів не заперечує і не гальмує розвитку теоретичної думки народів країн великих світових релігій. Від виходу на світову арену нових народів здібності до теоретичних узагальнень не зменшуються у цивілізованих націй. Навпаки, підтягування тилів до передової лінії фронту зміцнює передовий загін.

Другий. Цілком логічно буде уявити собі також думки, так би мовити, вниз до вивчення духовних прапервнів, у кожного народу своїх. Отже, теоретична сила розуму йде не тільки до більшого абстрагування, але й до глибшого обґрунтування особливостей національного духу. Заглиблюючись у національне минуле, вона ніби розвиває кореневище. Розростання кореневища дає додаткові соки для росту стовбура вгору. Зміцнення національного духу тут у тому, що на основі власного минулого відбувається звільнення від чужого і витворюється незалежне сучасне. Повернення до Дажбога — це не рух назад, це звільнення від чужого, повернення до свого коріння і навернення своїх до свого в умовах теоретичних досягнень XX сторіччя з цілком відкритою перспективою прогресивного руху вперед до майбутнього вищого абстрагування.

Такий підхід знімає суперечність між моїми двома тезами, бо не заперечує отого побічного іншого розвитку. РУНвіра таким чином виступає ученням про національний дух. Дажбог — ірраціонально-чуттєвий символ національного духу в тій своїй сутності, яка не виражена в матеріальних предметах культури, але спрямовує увагу українців до Творця за наближенням до Нього та єднання з Ним; символ, у якому Господь пов’язаний зі Своїм творінням і відкриває йому шлях до самостійного духовного самовдосконалення й розвитку.

Думаю, що слова мої вплинули на Чировського — людину розумну, не задогматизовану, з гнучким розумом і готову до подальших пошуків істинного шляху зміцнення нації. Ми обидва чудово розуміли, яка неймовірно важка інтелектуальна праця чекає на нас, на ту нечисленну націоналістичну верству, що має відродити національний дух і дати народові націоналістичну ідеологію.

Розділ VIII ОФІЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ ПОСОЛЬСТВА І ЗАСНУВАННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО КОНСУЛЬСТВА

Підготовка

На перше грудня 1992 року було призначене офіційне відкриття українського посольства в Канаді. З Києвом було узгоджено, що на урочистості з цієї нагоди приїдуть перший заступник міністра закордонних справ Микола Макаревич та завідувач відділом США і Канади Борис Корнієнко. Запросили першого заступника міністра Канадського департаменту закордонних справ і міжнародної торгівлі пана Мордена та мера Оттави пані Гольцман. Узгодили зустріч в ДЗСМТ та основні теми політичних консультацій.