Наближення. Наркотики і сп'яніння

Тор, що після Одіна є другим і головним божеством, від якого германцям найважче було відмовитися і якому вони ще довго зберігали вірність, був відомий як любитель велетенських застіль. Приклади такого святкування він демонструє в замку велетня Утґардлокі, в якому проводить ніч зі своїм почтом та своїми цапами[214]. У залі його викликають на змагання, на демонстрацію сили під час їжі й пиття, на боротьбу й підіймання тягарів. І хоча Тор застосовує там свою божественну силу, він не зовсім готовий до такої гри, оскільки стає до герцю з матір'ю титанів, самою Землею, яка кидає йому виклик. Вона бореться, як стара няня, як пані Елле, в якій втілюється її вік, вона постає як кішка, за якою ховається Мітґардський змій[215]. Тор намагається припідняти матір титанів, але тільки вигинає її спину, тоді як голова і хвіст все ще залишаються на землі. Врешті настає черга рога, який треба спорожнити. Тор тричі прикладається до нього, але коли зазирає досередини, то бачить, що тільки ледве відсьорбнув. Проте велетень зізнається йому, що той таки добряче відпив, оскільки ріг своїм гостряком був занурений у світовий океан, а через страхітливий ковток морська вода відійшла далеко від берегів. Відплив у ті часи вважався повторенням дива.

110

Одіновий мед поезії, що дарував красномовство, нагадує нектар, «у дев'ять разів солодший за мед», завдяки якому боги-олімпійці здобували безсмертя. Загалом у асів[216] грубші риси, ніж в олімпійців, хоча вони й мають з ними спільне походження, багато в чому їм рівні, а іноді й перевершують їх.

Що стосується їхнього походження, то я не можу утриматися від невеликого відступу, який спирається на читання Светонія. У нього, як і в інших авторів, є нотатка про те, що тирренці, як і етруски, також загалом називали своїх богів асами («Asen» та «Aeser», ісландською — «Aesir»). Так само етруського походження є пророцтво оракула про удар блискавки. У своїй біографії Авґуста Светоній згадує серед передвісників наближення його смерті ось такий епізод: у споруджену на його честь колону влучила блискавка й випалила з імені CAESAR AUGUSTUS літеру С, так що залишилося AESAR. З цього зробили висновок, що Авґуст через сто (римське С) днів перенесеться до богів.

Як і будь-яке пророцтво оракула, тут також усе зводиться до випадковості, яка трапляється вкрай рідко, але не рідше, ніж головний виграш у лотереї. Це нічого не змінює в глибині мантичної[217] перспективи, завдяки якій такий фактор тільки й можна сприйняти.

111

У Валгаллі, золотому палаці асів, учти проходять не з нектаром, а з медом. Туди потрапляють і полеглі воїни, так звані ейнгерії, які в день кінця світу стануть пліч-о-пліч із Одіном в боротьбі проти велетнів. Їхнім ватажком є Суртур[218], що з'являється разом із вовком Фенріром та Мідґардським змієм, а його меч сяє «яскравіше за тисячу сонць». Без людей не можуть втриматися ні аси, ні олімпійці.

З Валгаллою межує чарівний гай Ґлазор[219]. Там після ранкового пиття роз'їжджають на конях ейнгерії й готуються до останньої битви. Ейнгерії, «самотні бійці», одержують запрошення сісти до столу Одіна — як друзі, так і вороги, байдуже, за яку справу вони полягли на Землі. Це нагадує афоризм Ніцше: мова йде не про добру справу, а про добру війну.

У гаю Ґлазор б’ються на повну силу; удари бувають смертельні. Але на вечір рани затягуються; ейнгерії збираються за столом Одіна; там у золотих кухлях їм подають мед.

112

Валгалла належить до тієї самої категорії, що й християнське Чистилище — це його відповідник у здоровому, вільному та безстрашному світі. Валгалла також є місцем випробування та передпокоєм. Вона минуща, так само як смертними є боги й ейнгерії. Ейнгеріїв у християнській традиції назвали б «душами» або, можливо, «бідними душами»; вони також гинуть у вогні світової пожежі. Не лише Одін, але й Альфадур[220], про якого ми нічого не знаємо, переживе світову пожежу.

Боги й ейнгерії живуть у великих залах і довший час, ніж люди, залишаються неушкодженими. Цей зв'язок подібний на зв'язок між ідеями та їхніми втіленнями або між родом та індивідами. Проте ідея та рід також мають свій час. Хвилі швидкоплинні, але й самого моря колись більше не буде.

113

Валгалла відображає залу скандинавських вождів та заможних селян. Усе це можна назвати й навпаки: зала сублімується у Валгаллі. Господар дому засідав на високому троні, на місці Одіна. В Ісландії це був ослін, який перед заселенням нових земель кинули в море й оселилися там, де ослін прибило до берега. Таким чином був заснований Рейк'явік. Могло так трапитися, що головна зала приймала велику кількість чоловіків, синів та кланових родичів, соратників та слуг, особливо в неспокійний час. Усіх треба було утримувати протягом зими, справа спрощувалася, якщо восени на берег викидався кит. Для перемов, які відбулися після падіння Торкеля Блундкетільзона[221] та поєдинку двох богів, на тінґу[222] зустрілися до семисот чоловік.