Напередодні Армагедону

— Чудова річ, ці ельм-світильники, — промовив Шако, увійшовши вслід за мною й зачиняючи двері. — Не треба ніяких заклинань, щоб змусити їх засвітитися чи згаснути — досить лише побажання. А от з ліхтарями, які виготовляють наші відуни, стільки мороки, що краще вже користуватися свічками.

Я хотів, було, запитати, чи живляться ельм-світильники електричним струмом, та вчасно прикусив язика — у коруальській мові не було такого поняття. А що коруальська одна з основних мов Імперії, то сам собою напрошувався висновок: на Гранях не знали про існування електрики. Раптова підозра змусила мене на хвильку зосередитись, і я зробив ще два відкриття: по-перше, більшість науково-технічних термінів нашого світу не мали коруальських відповідників, однак, і це по-друге, я виявив у своїй пам’яті цілу низку слів, значення яких не розумів, але, поза будь-яким сумнівом, вони стосувались окультних наук. Це вказувало, що цивілізація Граней нетехнолоґічна, хоча, в певному сенсі, високорозвинена.

„Та ну його!“ — чомусь розлютився я і вирішив на якийсь час викинути з голови ці думки, а натомість зосередитись на речах практичніших, передусім на виборі вбрання.

У моїй гардеробній стояло дві великі шафи, кілька скринь, м’яке крісло, три фотелі і трюмо з дзеркалом у людський зріст.

Я не жінка, отже, не вередун, і велика кількість різної одежі збентежила мене ненадовго. Майже зразу я вподобав зелений камзол з золотими галунами, коричневі штани з лампасами, темно-червоні шкіряні чобітки з позолоченими острогами (швидше декоративними, ніж справжніми) та коричневий фетровий капелюх з неширокими крисами.

— Пояс краще взяти цей, — порадив Шако. — У нього на пряжці три золоті корони, герб нашого ґрафства.

— А це чий герб? — спитав я, розглядаючи пряжку на іншому поясі. Там були вигравіювані два перехрещені мечі на тлі сяючого сонця.

— Інквізиції, — відповів хлопець. — Втім, я не знаю напевно, це герб чи просто емблема, в одних книжках написано так, в інших — так.

Слово „інквізитори“ викликало у мене цілком однозначні асоціації з суддями церковних трибуналів, і, слухаючи Шако, мимоволі уявляв їх похмурими типами у криваво-червоних мантіях з ковпаками на голові. Разом з тим я знав, що в перекладі з латини „inquiro“ — досліджувати, шукати; отож, за бажання, „інквізитор“ можна перекласти не тільки як „слідчий“, але й як „дослідник“, „шукач“.

Неквапно вдягаючись, я промовив:

— Між іншим, сьогодні багато чув від тебе й Суальди про інквізиторів, та не зовсім зрозумів, хто вони такі. Це чаклуни?

— Вчені чаклуни, — уточнив Шако. — Їм не рівня всіляка дрібнота на кшталт відунів. Інквізитори, це могутні чаклуни, дехто з них родом з самої Основи.

— Звідки-звідки?

Шако втупив у мене здивований погляд. Я збагнув, що моє невігластво шокувало його і поквапився виправити свою помилку:

— Май на увазі, хлопче, коруальська мова не моя рідна.

— Я це помітив, пане ґрафе. У вас та в пані Інни кумедний акцент, і ви ретельно добираєте слова, перш ніж щось сказати.

— Отож-то й воно. І подеколи я не розумію, яке значення ти вкладаєш у те чи інше слово. До твого відома, в інших мовах не лише інакше вимовляються слова, але й по-іншому формулюються думки. Цілком можливо, що у нас з тобою просто різна словесна символіка одних і тих самих понять.

Шако кивнув:

— Даруйте, я цього не врахував.

— Не біда, всяке буває. То ти можеш іншими словами пояснити, що значить „Основа“?

— Ну, це той легендарний край, де з’явилися перші люди, де розташовані головні святині багатьох реліґій, зокрема християнські. На Основі, в місті Назареті, родився Господь Ісус, там є священне місто Єрусалим, де…

— Он воно як! — вигукнув я. — Виходить, Основа — це Земля! — (Якщо бути точним, я сказав „Терра“, латиною, бо коруальський відповідник слова „земля“, „lans“, означав лише ґрунт під ногами, і в переносному значенні — весь світ людський, на противагу світові небесному й пеклу.) — Тепер ясно.

— Отже, ви знаєте?

— Ще б пак! Звісно, знаю. Як бачиш, різниця лише в назві. У моїй країні про Основу знають усі — від малого до старого.

— І геть усі у вас вважають, що вона десь посередині між небом та землею? — запитав Шако таємничим тоном.

„Обережно!“ — сказав я собі, а вголос відповів:

— Особисто я в цьому сумніваюся. Мені здається, що Основа — така ж Грань, як і решта.

— От-от! Дядько Ервін теж так казав, з однією, однак, засторогою: Основа — справді Грань, але Грань особлива, відмінна від решти.

— Чим же?

Шако в задумі потер чоло.

— Сам гаразд не знаю. Це важко пояснити. — Він підійшов до трюмо й видобув з інкрустованої скриньки для коштовностей великий неоправлений діамант. — Погляньте-но: це коштовний камінь, діамант. Також він називається і кристалом.

— Не заперечую, — кивнув я. Коруальське слово „multіplek“ однаковою мірою позначало і природний кристал, і багатогранник у стереометрії, і відшліфований камінь.

— Так от, пане ґрафе, оці рівні поверхні — грані кристалу. А якщо ми зробимо отак, — він поклав діамант на скриньку, — то грань, на якій він лежить, можна назвати основою. Правда ж?

— Правда. Ну й що з того?