Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3

Наступила темная ночь. Вдруг открывается окно и лезут в церковь воры-разбойники; мужик за алтарь спрятался. Воры влезли и начали меж собой добычу делить; все поделили, остается золотая сабля — всякий к себе тащит, никто не уступает. Бедный как выскочит, как закричит: «Что вы спорите? Кто мертвецу голову отрубит, того и сабля будет!» Марко Богатый вскочил сам не свой. Воры испугались, побросали свою казну и кинулись бежать. «Ну, мужичок, — говорит Марко, — давай деньги делить». Разделили поровну; много досталось и тому и другому. «Что ж копеечку?» — спрашивает бедный. «Эх, брат, сам видишь — мелких нет!» Так-таки и не отдал Марко Богатый копеечки.

Народные анекдоты

№453 [352]

"iхав Остап з Ромна, а Федір — у Ромен, і зустрілись[353]. Остап і пита у Федора: «Звідкіля?»[354] — «З Ромна», — кає[355] Федір. «А що?» — «Вола». — «А як?» — «Тридцять». — «Гум!..» — «Ге!» І роз’"iхались собі.

№454 [356]

Йшов москаль по селу ніччю, а ніч була місяшна. Бог його святий зна, кудись місяць і сховавсь[357]; пани кажуть, що то було якеєсь-то лунне затміння. Москаль подививсь, що нема на небі місяця, да й пита у якогось мужика, котрий йому навстріч[358] йшов: «А што энто на небе делается?» — «Да я не здєшний, господин служивый, — кає мужик, — спросіть у тутешніх».

№455 [359]

«Де се ти був, — пита Нечипір[360] Степана, — що тебе так довго не було видно?» — «Ге, де? У татарви!» — «У татарви! Чого?» — «Воювати ходив». — «А чи зрубав хоть єдиного татарюгу?» — «А тож і ні!» — «А як же ти його зрубав?» — «Да такечки: іду собі полем і брязкочу шаблюкою[361], аж зирк[362] — під вербою лежить здоровенний татарюга і руки розкидав. Ото і підкрався да із-за верби йому єдну руку і відтяв[363] шаблюкою, а він лежить; я йому і другу відтяв, а він усе лежить!» — «Е, дурний[364] же ти, Степане! — кає Нечипір. — Ти б йому голову перш[365] відтяв». — «Ге, — каже, — я і сам так думав, да голови не було».

№456 [366]

«Що то за суш така! — казав пан писар пану голові. — Колиб-то дощик зпризнув — то усе б полізло із землі». — «Ковінька[367] тобі на язик, пане писарю! — кає голова. — Уже ж там у мене три ж"iнки, да не дай же то боже, як вони вилізуть!»

№457 [368]

Заснув мужик на возі да і на"iхав на верству; коні стали, мужик і проснувся да й кає: «Оце бісова тіснота! Да що то за розумні люди були: не знали, де постановити верству!»

№458 [369]

Продав Грицько борошно[370] в губерні"i[371] і купив собі добрі шкапові[372] чоботи[373], вимазав "iх добрим дьогтем і напився губернсько"i горілки[374] всмак[375], так що ледве[376] виліз з губерні"i. Далі вже не міг іти, упав на шляху[377] да і заснув, а москалі шли да і зняли чоботи. На другий день уранці "iде мужик з того села, з якого був і Грицько. Ото він, бач — той, що "iхав, підходе до Грицька да і буде його: «Вставай, кажу, Грицько!» — «Да ще рано», — кає Грицько. «Да яке тобі рано?» — «Геть[378], кажу тобі!» — кає Грицько, розсердившись. «Бач, ще й гнівається! Прийми хоч ноги з шляху, дай про"iхати». Глянув Грицько на сво"i ноги і баче, що нема чобіт, да і кає: «Се не мо"i, мо"i в чоботах!»

№459 [379]

«Що це з тобою робиться? — кає батько свому синові. — Чи у тебе лихоманка, чи що, що ти нічого і не "iси? Чи "iв ти сьогодні що?» — «Ні, — кає син, — мати уранці дала краюшку хліба, да черству, я хотів в ведро обмочити, да не влізла, дак я і сухую згриз; більш[380] ничого не "iв».

№460 [381]

Сів Охрім з своєю жінкою Солохою на великопісні запуски[382] запускати. Солоха чи що з’"iла, чи не з’"iла, а Охрім усе по"iв, і печене, і варене, да ще он цілу макитру[383] гречаних вареників вм’яв[384], і не здужа, сердега, вже встати з покуття да й кає жінці: «Солоха, Солоха! Ке[385] лишень сюда подушки». —

«На що тобі? Хіба на примосці місця мало?» — «Ох, лишечко ж мені!» — гвалтує Охрім. «Да що там таке з тобою?» — «Ох, голубочко ж моя Солоха! Скажи ж мені: чи усі миряне сьогодні "iли вареники?» — «А як же, усі!» — «Про-о-пали ж теперічки усі миряне!»

№461 [386]