Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3

Москаль побачив, що у мужика на горищі[444] вісе сало, да тихесенько й поліз, щоб то, бач, його зняти. Зняв сало, да вмісці з салом як загуркотить[445], бо стеля[446] була у хаті уже трухлява[447]. Ото він і впав у хату, а у хаті чоловік з жінкою да з дітками вечеряли[448]. Шо тут робити москалеві? Він зараз скочив на ноги да і пита у мужика: «А што, брат, не были ль здеся наши колядники[449]?» — «Ні, не було». — «А коли не были, так прощай!» І з сим словом москаль вибіг з хати. «Оце лихо! — кає жінка чоловікові[450], — мені здається, що у москаля було наше сало?» — «І то бач, — кає мужик, — а полізь лишень на горище да погляди». Полізла жінка, побачила, що нема сала, да й кає: «Нема, чоловіче!» — «Оле! Ну вже ж хоч москаль і вкрав сало, зато ж і сам страху набрався!»

№474 [451]

Йшов мужик з поля; підходе до своєі хати, зирк в вікно, а у хаті москаль цілує його жінку. Мужик мерщій у хату, а москаль примітив мужика да мерщій на покуття, вкрився — нібито спить. Мужик шасть у хату і баче, що москаль спить, а жінка порається біля пічки[452]. «Хіба ж то я нічого й не бачив!» — кає мужик. «А що ти там бачив?» — пита його жінка. «Як, що, бісова дочка!» — «За що ти лаєшся, вражий сину?» — «Як за що! Хиба ж я не бачив, як тебе москаль цілував». — «Коли?» — «Як коли! Господа служба! Господа служба! — кає мужик москалеві. — Бач, нібито й спить! Оце лихо, в очі обдурюють!» — «Што за шум!» — кає москаль, придиряючи очі, — бач, хоче показати, що спав. «Як що за шум! А на що ви мою жінку цілували?» — «Када?» — «Як коли! Да зараз». — «Што ты, ошалел, што ли? Я к начальству пойду, пожалюсь, што ты мне покою не даешь; на ученье был, устал...» — «Да таки і підіть, господа служба! — кає жінка. — Пожалуйтесь на його. Се йому від п’янства так вздрілося»[453]. — «Оце лихо! — кає мужик. — Далебі[454] що сам бачив». — «Да што ты, одурел, што ли?» Мужик здвигнув плечима і дума: «А може мені й показалося». — «Как же ты видел?» — пита його москаль. «Да у вікно», — кає мужик. «А постой, я пойду погляжу».

Пішов москаль да і глядить у те саме вікно, у которе глядів і мужик, да і каже: «Вот и ты цалуешь!» — «Да ні, господа служба! Далебі-то що ні». — кає мужик, дивуючись. «Нет, брат, цалуешь!» — «Оце оказія! — кає мужик. — А ідіть ви, служба, у хату, а я ще піду подивлюсь». Москаль ввійшов у хату да знов став жінку цілувати, а мужик дивиться у вікно да кає: «Цілуєте, господа служба, далебі що цілуєте!» — «Вот я тебе говорю, што это окно так показывает!» — «А і справди, се вікно непевне[455], мороче воно нас з вами! — кає мужик, входючи у хату. — Треба забити його, господа служба! Бачите, що воно зачаровано».

№475 [456]

Прийшов москаль на квартеру да й кає хазяйці. «Хазявка! Нету ли чаво поесть?» — «Є», — кає хазяйка. «Ну так давай!» Ото й постановила Хівря перед москалем повнісіньку макитру вареників — дума собі, що москаль повно"i не з’"iсть. Почав москаль пораться біля вареників, упорався так, що тільки на донечку трошки[457] зосталось. Баче москаль, що вже трохи вареників в макитрі, да й пита Хіврю: «Хазявка! А как называется евта еда?» Хівря дуже розсердилась на москаля за вареники да з серцем йому й кає: «Жри мовчки[458]!» — «А славные жримочки! — кає москаль. — Нельзя ли еще подложить евтих жримочков?»

№476 [459]

При"iхав з ки"iвсько"i бурси син зажиточного мужика Петра Дренчика, хлоп’я мале, да що то розумне да прерозумне, таке що забуло — як з нами і говорють і як зоветься плуг, або потилиця, усе по письменському раздобарює: потилиця, кає, не потилиця, а затилок. Ото ходе він за батьком по двору і баче, що лежать граблі, він і пита батька: «Тату, як воно зоветься?» Да й наступив на зубці. Ще батько і не відвітив йому, як граблі вченого панича вчистили по мармизі так, що іскри з очий посипались. «Ай, бісові граблі!» — заскиглив[460] панич, а батько й каже: «Так тобі й треба, сину! Вчись, да розуму не провчи[461]; скоро ти забудеш, як і мене звати».

№477 [462]