Наталка Полтавка

а. Вислухайте мене, мої рiднiї! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою i смiлою; а як прийшов сей () шибеник, пройдисвiт, то i Наталка обезумiла i зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите вiдсiль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона i мене послухала.

и () Вон, розбишако, iз нашого села зараз… I щоб твiй i дух не пах! А коли волею не пiдеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

а. Зслизни, маро!

о. Утихомиртесь на час i вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те i Богу, i людям iзвiсно; но щоб я Наталку одговорьовав iти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матерi i поселяв несогласiє в сiм’ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долi, послухай матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки! ( . .)

() Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!

Наталка плачет, возный рассуждает.

й. Що не говори, а менi жаль його.

а. На чiм то все се окошиться?

() Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?

о. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (- .) Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

а. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (.) Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (.)

( )Петре!

() Мамо! Кого ми теряємо!

() А тобi як вiн здається?

й. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!

() Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я — возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє… (.) Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?

а. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

й. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! ( .) Благослови дiтей своїх щастям i здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (.) Поєлiку же я — возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: «Где два б’ються — третiй не мiшайсь!» i твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

и ( ) Мати наша рiдная, благослови нас!

а. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…

а. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

й. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернiї.

о. Наталко! Тепер ми нiколи не розлучимося. Бог нам помiг перенести бiди i напастi, вiн поможе нам вiрною любовiю i порядочною жизнiю буть примiром для других i заслужить прозвище добрих полтавцiв. Заспiвай же, коли не забула, свою пiсню, що я найбiльше люблю.

а. Коли кого любиш, того нiчого не забудеш.

№ 19