Наталка Полтавка

()Горько менi слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив бiльше всього на свiтi; для которої одважовав жизнь свою на всi бiди, для которої стогнав пiд тяжкою роботою, для которої скитався на чужинi i заробленую копiйку збивав докупи, щоб розбагатiть i назвать Наталку своєю вiчно! I коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогдi достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (.)

№ 16

Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,
Та з Дону додому, та сiв над водою.

Сiвши над водою, проклинає долю:

Ой доле, ти, доле, доле моя злая!

Доле моя злая, чом ти не такая!

Чом ти не такая, як доля чужая?

Другим даєш лишнє, мене ж обижаєш,

I що менi миле, i те однiмаєш.

Не спасибi долi, коли козак в полi,

Бо коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.

Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,

Тогдi б ти згадала, кого обижала.

Явление 9

а.

о. А що, Миколо! яка чутка?

а. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.

о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

а. Я кликну тебе, коли треба буде.

Петро прячется.

Явление 10

а.

() Що ти хотiв сказати менi, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.

а. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?

() Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.

а. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?

()Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.

а. Петра? (.)

Що за того Петруся
Била мене матуся.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице бiле, чорний ус.

() Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (.) Бачиш Ворскло?.. Або там, або нi за ким.

() Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.

а. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.

а. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.

а. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (.)

() Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

а. Говори ж — що такеє?

а. Хочеш бачити Петра?

а. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?

а. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.

а. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..

а. Не обманюю — приглядайся! Петре, явись!

Наталка при появлении Петра вскрикивает: «Петро!» Петро вскрикивает: «Наталка!», оба стремятся друг к другу, обнимаются.

Немая сцена.

()

Поблукавши, мiй Петрусь
До мене оп’ять вернувсь.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус.

о. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.

а. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе — божусь…

() Об любовi поговорите другим разом, лiпшим часом; а тепер поговорiте, як з возним розв’язаться.

а. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не пiду, та й кiнцi в воду!

о. Чи добре так буде? Твоя мати…

() Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

о. Возний — пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр’ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.

а. Петре! Не так ти думав, як одходив!

о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.