Наталка Полтавка

о. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.

Выборный и возный уходят.

Явление 4

а.

о. Се старший в вашiм селi?

а. Який чорт; вiн живе тiлько тут; бач, возний — так i бундючиться, що помазався паном. Юриста завзятий i хапун такий, що iз рiдного батька злупить!

о. А то, другий?

а. То виборний Макогоненко; чоловiчок i добрий був би, так бiда — хитрий, як лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться, i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже.

о. Так вiн штука! Кого ж вони висватали?

а. Я догадуюсь; тут живе одна бiдна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталцi возний засватався, бо до неї багато женихiв залицялись.

() На Наталцi!.. (.) Но Наталка не одна на свiтi. (.) Так, видно, Наталка багата, хороша i розумна?

а. Правда, хороша i розумна, а до того i добра; тiлько не багата. Вони недавно тут поселились i дуже бiдно живуть. Я далекий їх родич i знаю їх бiдне поживання.

о. Де ж вони перше жили?

а. В Полтавi.

()В Полтавi!..

а. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

о. Миколо, братику мiй рiдний! Скажи по правдi: чи давно уже Наталка з матiр’ю тут живуть i як вони прозиваються?

а. Як тут вони живуть… ( .) Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смертi Наталчиного батька.

() Так вiн умер!

а. Що з тобою робиться?

о. Нiчого, нiчого… Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

а. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка — Наталка.

Петро всплескивает руками, закрывает ими лицо, опускает голову и стоит неподвижно.

( - ) Я не знаю, хто ти, i тепер не питаюся, тiлько послухай:

№ 14

Вiтер вiє горою,
Любивсь Петрусь зо мною,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус! (2)

Полюбила Петруся

I сказати боюся,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус! (2)

А за того Петруся

Била мене матуся,
Ой, лихо, не Петрусь… (2)

Де ж блукає мiй Петрусь,

Що i досi не вернувсь?
Ой, лихо, не Петрусь… (2)

Я хоть дiвка молода,

Та вже знаю, що бiда.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус! (2)

А що, може, не одгадав? ()

о. Так, угадав!.. Я — той нещасний Петро, якому Наталка припiвала сю пiсню, якого вона любила i обiщала до смертi не забути, а тепер…

а. Що ж тепер? Iще ми нiчого не знаємо, може, i не її засватали.

о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив менi, що ти їх родич, чи не можна тобi довiдаться о сватаннi Наталки? Нехай буду знати свою долю.

а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз пiду i все розвiдаю. Та скажи менi, чи говорити Наталцi, що ти тут?

о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалi. Нащо їй вспоминати об тiм, якого так легко забула!

а. Стережись, Петре, нарiкати на Наталку. Скiлько я знаю її, то вона не од того iде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. ( .)

Явление 5

()Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бiдний був тогдi i любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим пóтом копiйку, спiшив, щоб багатому Терпиловi показатись годним його дочки; но вмiсто багатого батька найшов мать i дочку в бiдностi i без помощi. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опiзнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема нi в чiм удачi. Правду в тiй пiснi сказано, що сосiдовi все удається, всi його люблять, всi до його липнуть, а другому все як одрiзано. (.)

№ 15