Наталка Полтавка

( )

№ 13

Сонце низенько,
Вечiр близенько,
Спiшу до тебе,
Лечу до тебе,
Моє серденько!

Ти обiщалась

Мене вiк любити,
Нi з ким не знаться
I всiх цураться,
А для мене жити.

Серденько моє,

Колись ми обоє
Любились вiрно,
Чесно, примiрно
I жили в покої.

Ой, як я прийду,

Тебе не застану,
Згорну я рученьки
Згорну я бiлiї
Та й нежив стану…

() Се не iз нашого села i вовся менi незнакомий.

()Яке се село? Воно менi не в примiту.

( ) Здоров, пане брате! Ти, здається, не тутешнiй.

о. Нi, пане брате.

а. Вiдкiль же ти?

о. Я?.. (.) Не знаю, як би тобi i сказати — вiдкiль хочеш…

а. Та уже ж ти не забув хоть того мiста, де родився?

о. О, запевне не забув, бо i вовся не знаю.

а. Та що ж ти за чоловiк?

о. Як бачиш: бурлака на свiтi; тиняюсь од села до села, а тепер iду в Полтаву.

а. Може, у тебе родичi єсть в Полтавi або знакомi?

о. Нема у мене нi родичiв, нi знакомих. Якi будуть знакомi або родичi у сироти?

а. Так ти, бачу, такий, як i я — безприютний.

о. Нема у мене нi кола, нi двора: весь тут.

а. О братику () Знаю я добре, як тяжко бути сиротою i не мати мiстечка, де б голову приклонити.

о. Правда твоя, брате; но я, благодаренiє Богу, до сього часу прожив так на свiтi, що нiхто нiчим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що i ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рiдного брата. Будь моїм приятелем…

Явление 3

Те же и выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковым платком.

— в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии старостам при сватанье.

выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною.

и стоят в стороне поотдаль, а выборный громко говорит в дверь Терпилихи.

й. Та ну-бо, Борисе, iди з нами! Менi до тебе дiло єсть.

()Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

й. Та надворi швидше провiтриться.

а. В хатi лучче: тут нiхто не побачить i не осудить.

й. За всi голови! (.) Не стидно, хоть на сватаннi i через край смикнув окаянної варенухи. (.) Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся iз города?

й. Не обрiтається лi в городi новинок каких курйозних?

й. Адже ти був на базарi — що там чути?

а. Не чув, далебi, нiчого. Та в городi тепер не до новин; там так старi доми ламають, та улицi застроюють новими домами, та кришки красять, та якiсь пiшоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пiшки, що аж дивитись мило.

й. Дивитись мило, а слухати, що мiщанство i купечество говорить, чи мило, чи нi?

й. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегiдь деревом, досками i дранню. Од того i тяжко. Ви думаєте, весело i старшинi принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нiгде дiтись, коли треба управлятись.

й. Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так i те ж треба сказати, що всякий господар для себе ж i строїть.

а. Iншi хати такi були, що якби не велiли порозламовати, то б од вiтру самi попадали i подавили б своїх хазяїнiв. Коли прислухатись, хто бiльше гримає на сю перестройку, то однi тузи, багачi. А середнього розбору мовча строять. Да уже ж i город буде, мов мак цвiте! Якби покойнi шведи, що згинули пiд Полтавою, повставали, то б тепер не пiзнали Полтави!

й. По крайнiй мiрi — теє-то як його — чи не чути чого об обидах, спорах i грабежах i — теє-то як його — о жалобах i позвах?

й. Та що його питати: вiн по городу гав ловив та витрiшки продавав… (.) Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — вiн заручився.

а. Поздоровляю вас, добродiю… А з ким же Бог привiв?

й. З найкращою зо всього села i всiх прикосновенних околиць дiвицею.

й. Не скажемо, нехай кортить! (.) А се що за парубок?

а. Се мiй знакомий; iде iз Коломака в Полтаву на заробiток.

й. Хiба-развi — теє-то як його — iз Коломака через наше село дорога в город?