Наталка Полтавка

У сосiда хата бiла,
У сосiда жiнка мила,
А у мене нi хатинки,
Нема щастя анi жiнки. (2)

За сосiдом молодицi,

За сосiдом i вдовицi,
I дiвчата поглядають, —
Всi сосiда полюбляють. (2)

Сосiд ранше мене сiє, —

У сосiда зеленiє,
А у мене не орано
I нiчого не сiяно. (2)

Всi сосiда вихваляють,

Всi сосiда поважаюсь;
А я марно часи трачу,
Один в свiтi — тiлько плачу. (2)

Во время пения выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.

Явление 6

и.

й. Ти, небоже, i спiвака добрий.

о. Не так, щоб дуже — от аби-то.

й. Скажи ж менi, вiдкiль ти iдеш, куда i що ти за чоловiк?

о. Я собi бурлака; шукаю роботи по всiх усюдах i тепер iду в Полтаву.

й. Де ж ти бував, що ти видав i що чував?

о. Довго буде все розказовати. Був я i у моря; був на Дону, був на лiнiї, заходив i в Харков.

й. I в Харковi був? Лепський то десь город?

о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.

й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?

о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з’їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.

й. На комедiю () Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?

о. I не раз бачив. Се таке диво — як побачиш раз, то i вдруге схочеться.

Явление 7

Те же и.

й. Що ти тут, старосто мiй, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем?

й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю[8] i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.

й. Комедiя, сирiч, лицедiйство. (.) Продолжай, вашець…

о. На комедiї однi виходять — поговорять, поговорять та й пiдуть; другi вийдуть — те ж роблять; деколи пiд музику спiвають, смiються, плачуть, лаються, б’ються, стрiляються, колються i умирають.

й. Так таке то комедiя? Єсть же на що дивитись, коли люди убиваються до смертi; нехай їй всячина!..

й. Они не убиваються i не умирають — теє-то як його — настояще, а тiлько так удають iскусно i прикидаються мертвими. О, якби справдi убивалися, то б було за що грошi заплатити!

й. Так се тiлько грошi видурюють! Скажи ж, братику, яке тобi лучче всiх полюбилось, як каже пан возний, лицемiрство?

й. Не лицемiрство, а лицедiйство.

й. Ну, ну! Лицедiйство…

о. Менi полюбилась наша малоросiйська комедiя; там була Маруся, був Климовський, Прудиус i Грицько[9].

й. Розкажи ж менi, що вони робили, що говорили.

о. Спiвали московськi пiснi на наш голос, Климовський танцьовав з москалем. А що говорили, то трудно розiбрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому i дуже поперевертав слова.

й. Москаль? Нiчого ж i говорити! Мабуть, вельми нашкодив i наколотив гороху з капустою.

о. Климовський був письменний, компоновав пiснi i був виборний козак: служив в полку пана Кочубея[10] на баталiї з шведами пiд нашою Полтавою.

й. В полку пана Кочубея? Но в славнiї полтавськiї времена — теє-то як його — Кочубей не бил полковником i полка не iмiл; iбо i пострадавший от iзверга Мазепи[11] за вiрность к государю i отечеству Василiй Леонтiйович Кочубей бил генеральним суддею, а не полковником.

й. Так се так не во гнiв сказати: буки-барабан-башта, шануючи Бога i вас.

й. Великая неправда виставлена пред очi публичностi. За сiє малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiту.

о. Там i Iскру[12] почитують.

й. Iскра, шурин Кочубея, бил полковником полтавським i пострадал вмiстi з Кочубеєм, мало не за год до Полтавськой баталiї; то думать треба, що i полк не єму принадлежал во врем’я сраженiя при Полтавi.

о. Там Прудиуса i писаря його Грицька дуже бридко виставлено, що нiбито царську казну затаїли.

й. О, се дiло возможне i за се сердиться не треба. В сiм’ї не без виродка — теє-то як його. Хiба єсть яка земля, праведними Iовами[13] населена? Два плута в селi i селу безчестя не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.

й. От то тiлько нечепурно, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаїв i повiр’я нашого. Коли не пiп…

() Полно, довольно, годi, буде балакати. Тобi яке дiло до чужого хисту? Ходiм лиш до будущої моєї тещi. (.)

Явление 8