Небезпека «Дому на околиці»

J.? – Участь стороннього, тобто J., не виключена, але тільки як спільника когось із вищеперелічених підозрюваних. У цьому разі він, найвірогідніше, пов’язаний з A., D. та E. або F. Його наявність пояснила б: 1) те, що Еллен не здивувалася злочину й на позір зловтішалася з нього (хоча це можна приписати і тому радісному збудженню, яке природно викликає смерть у представників її класу); 2) причину, з якої Крофт із дружиною винайняли сторожку; 3) ймовірну підставу для страху Ф. Р. за збереження своєї таємниці або її ревнощів.

Пуаро спостерігав за мною, доки я читав.

– Вийшло дуже «по-вашенськи», чи не так? – зауважив він не без гордості. – Пишу я англійською автентичніше, ніж розмовляю.

– Чудова робота, – палко промовив я. – Усі варіанти розкладено по поличках, куди вже зрозуміліше.

– Так, – задумливо видобув детектив і забрав свій список назад. – А до того ж одне з цих імен, мій друже, особливо впадає в око. Чарльз Вайз – він мав найкращу можливість. І в нього є аж два мотиви на вибір. Ma foi, якби це був список учасників перегонів, він би став фаворитом, n’est-ce pas?[66]

– Вайз, безумовно, викликає найбільші підозри.

– Одначе ви, Гастінґсе, вірний собі: для вас що менш вірогідно, то краще. А все тому, поза сумнівом, що детективних романів перечитали. Але в реальному житті, у дев’яти випадках з десяти, злочинець – найімовірніший та найочевидніший із підозрюваних.

– Невже ви вважаєте, що і цього разу так?

– Проти цього свідчить лиш одне – зухвалість злочину! Вона одразу ж вирізнила його з-поміж інших. І саме з огляду на неї я стверджую, що мотив не може здаватися очевидним.

– Так, ви це казали з самого початку.

– І те саме повторюю знову.

Різким, несподіваним порухом мій друг зіжмакав аркуші паперу й пожбурив їх долі.

– Ні, – мовив він, не дослухаючись до мого вигуку протесту, – цей список нічогісінько не дав. Хоча у мене все ж прояснилося в голові. Упорядкованість і метод! Таким є перший етап. Акуратний і ретельний виклад фактів. А наступний етап…

– Так-так?

– …Наступний – психологічний. Правильне застосування сірих клітинок! Але вам, Гастінґсе, я раджу йти спати.

– Ні, – відказав на це я, – лише якщо ви подасте мені приклад. Самого я вас не залишу.

– От що називають «собачою вірністю»! Але бачте, mon ami, у чім річ: ви не можете допомогти мені мислити. А я тільки це й робитиму – міркуватиму.

Але я вперто похитав головою.

– А раптом вам закортить обговорити зі мною якийсь нюанс?

– Що ж… гаразд… ви дійсно відданий друг. Але, молю вас, пересядьте хоч би в цей шезлонг.

На таку пропозицію я пристав. А невдовзі вітальня попливла і прогнулася. Останнє, що пам’ятаю, – це Пуаро, який охайно піднімає з підлоги зіжмакані аркуші й акуратно відправляє їх у кошик для паперу.

А відтак я, напевно, заснув.

Розділ десятий Таємниця Нік

Ну а коли прокинувся, світило сонце.

Пуаро досі сидів там само, де й напередодні вночі. Його поза залишалася все такою ж, але вираз обличчя змінився. А очі сяяли тим химерним, по-котячому зеленавим світлом, яке мені так добре знайоме.

Я не без деяких зусиль напівзвівся, відчуваючи дискомфорт і закляклість в усьому тілі. Ночувати у кріслі – заняття, протипоказане для осіб мого віку. Але воно породило принаймні один позитив – прокинувся я не приємно лінивим і заспаним, а зі свіжою головою та не менш активним розумом, ніж у мить, коли провалився в сон.

– Пуаро! – вигукнув я. – Бачу, ви до чогось додумалися.

А той кивнув і нахилився ближче, барабанячи пальцями по стільниці перед собою.

– Дайте мені, Гастінґсе, відповідь на ось які три запитання: «Чому мадемуазель Нік стала останнім часом погано спати?», «Чому купила чорну вечірню сукню – хоча не носить цей колір?» і «Чому сказала минулого вечора: “Мені більше не хочеться жити – тепер”?»

Я витріщив на нього очі. Мені ці запитання здалися пустими.

– Відповідайте, Гастінґсе, ну ж бо?

– Гаразд… що стосується першого… то вона сказала, що останнім часом тривожиться.

– Саме так. І що ж її тривожить?

– Щодо чорної сукні… ну, кожного іноді тягне до змін.

– Як на одруженого чоловіка, ви вкрай погано обізнані з жіночою психологією. Коли представниця прекрасної статі вважає, що певний колір їй не личить, вона нізащо його не вдягне.

– Ну а щодо останнього… годі вам: після того страхітливого шоку сказати таке – природно.