Нехай мене звуть Ґантенбайн

Припустімо, Свобода десь такий, яким я уявив його собі: дебелий чех із широкими круглими плечима, як на мене, навіть занадто дебелий для тендітної Лілі, навіть на найвищих підборах вона сягає йому тільки по плече, а коли боса, вони як пара видаються несумісними: здоровий чоловік, а втім, аж ніяк не гладкий чи незграбний, схожий на спортсмена чоловік, якого, зрештою, одразу можна назвати блондином, дарма що він, власне, має довершену лисину, яка, проте, не видається місцем, де випало волосся, а належить до його чоловічого обличчя не меншою мірою, ніж підборіддя і чоло; в нього гарна голова, голова, що могла б належати і росіянину, тверда голова, не голова, а куля, своєрідна голова, але він украй неохоче стає перед дзеркалом, бо не розуміє, що знаходять у ньому жінки; Свобода в смокінгу чарівливий, він знає про це, а до того ж добрий танцюрист, чоловік, що здебільшого пріє й ніколи не мерзне, здатний багато випити й не п’яніти, не бешкетує, хіба як трапляються тригодинні напади гніву, загалом небалакучий, курить люльку, в товаристві спокійний і часто сміється, без окулярів, певне, що добрий куховар, меланхолік, ведмідь, важкий, але проворний, незграбний тільки тоді, коли потрібно (надто в присутності Лілі) не показувати свою силу. Ліля боїться його, хоча він ніколи не бив її... Припустімо, Свобода саме такий, тоді можна спробувати вгадати, як він зі свого боку уявляє собі того Ендерліна: худий і миршавий інтелектуал, не те що з курячими грудьми, але миршавий. Не ведмідь. Радше птах. Не чех. Радше іспанського або французького типу, можливо, італієць, хай там як, брюнет (що не відповідає дійсності) з тонким гачкуватим носом (що теж не відповідає дійсності) під класичним прямокутним низьким чолом, яке часто можна побачити в народів Середземномор’я. Щоправда, прізвище видається німецьким, але тут Свобода не дає себе одурити ні на мить: він знає німецький тип. Немає голови як кулі. Він розуміє. Невеличка голова з завжди дивовижними знаннями в усіх сферах, і саме цим цікава. Можливо, йому властиві гомосексуальні потяги, тож Свобода на вулиці не розгадав би його, можливо, має собаку. Не піжон, але доглянутий і, безперечно, ніколи не має чорних нігтів. Не має й ластовиння. Брюнет, тип, у якого ніколи не буде лисини, тут можна не сумніватися. Неспортивний, зате дотепний. Цілком може бути, що він приваблює жінок саме тим, що має певні труднощі. Таке цілком може бути. Але не конче повинно бути. Хай там як, він інтелектуал і гостро усвідомлює свою сутність. Попідруч із Лілею він ходить, мов юнак. Баскський берет. У всякому разі він молодший, це безперечно, і освіченіший за Свободу. Не куховар. І безпорадний, коли згоріла розетка, не здатний до ручної роботи. Ліля не боїться його. Він безперечно читає сімома мовами, починаючи від грецької. В плавках він блідий, мов стіна, але не жіночний і все-таки брюнет. І дотепний у будь-якій життєвій ситуації. Оповідач із нього не дуже добрий, зате дотепності не бракує. В ліжку поводиться, мов у французькому фільмі. Політичні погляди? Можливо, наполовину лівий. Коли Ліля знімає з нього окуляри в стилі Корбюзьє, видно м’яке, але худе обличчя. Не пияк. Не колос. Не кволий: несе її валізу, дарма що сам не більший від неї. Не танцюрист. Що причаровує в ньому Лілю, він, звичайно, не знає, а запитувати було б неподобством... Просто тип. Не чеський. Це мало колись статися. Брюнет. Романтик. Тореро, звинний і великоокий, тип, що його Свобода віддавна, навіть якщо досі лише жартома, вважав за небезпечний, брюнет із пташиним личком, і чорне волосся жужмиться не тільки на голові, а й на ногах...

Я розчарую Свободу!

Коли я запитую Лілю, як він тоді поводився, вона мовчить. Так чи так, а Свобода програв її, і надалі його поведінка вже не відіграє для неї ніякої ролі. Не хоче вона, щоб і я переймався нею. Нехай він поводиться відтепер, як хоче...

Я бачу багато можливостей:

Свобода ввігнався своїм автомобілем у дерево.

Або: