Читаем Нехай мене звуть Ґантенбайн полностью

Гантенбайн аж ніяк не поганий батько, відколи, змушений своєю роллю сліпого, дедалі більше зрікається свого прагнення виховувати дитину... Коли Беатриса просто не робить того, чого їй тепер не хочеться, сподіваючись, що Гантенбайн не бачить її, наприклад, коли вона не вішає одяг на плічка або розкидає його всюди, і коли згодом Гантенбайн, дбаючи не так про одяг, як про людську дитину, яка, на його думку, коли-небудь і де-небудь усе-таки має навчитися робити те, чого саме тепер їй не хочеться, запитує ввечері, чи вона зробила, на жаль, бачачи, що нічого не зроблено, ну, що тоді можна діяти? Якщо Ліля, мати, теж прикидається сліпою й нічого не каже, щоб завжди бути на боці дитини й перешкодити будь-яким настановам, то знадобляться роки, аж поки Гантенбайн зрозуміє, що годі виховати дитину, якщо цього не хоче мати, тож він мусить опанувати роль сліпого і в ставленні до дитини, дозволяючи дурити себе в тисячах дрібниць, щоб тільки бути любим татусем, вільним від усякого виховного завзяття й готовим допомагати Беатрисі, коли настанови їй даватиме вже саме життя.

І така мить настає.

Настає, але про неї щоразу забувають, якщо вдалося допомогти, атож, але ж батько не чарівник: частковий параліч повіки внаслідок неналежної поведінки під час кору лишився невиліковним, це приклад не даної настанови, приклад невеличкої провини, однієї з численних, але ж на провини й спирається батьківська любов, і Гантенбайн уже не здатний уявити собі життя без дитини...

Беатриса — не оповідка.

Пора виховання дитини вже минула, і батьківську любов тепер не засвідчують гарцюванням на конику. Давно вже ні. Беатриса воює з латиною, accusativ cum infinitiv, любов скніє над завданнями, які й самому Ґантенбайнові завдають клопоту. Чого лише не вимагають від наших дітей та їхніх батьків-матерів! Щоб мати змогу виконувати ті завдання, Ґантенбайн, удаючи, наче знає напам’ять усе, що вивчав колись, сам, поки Беатриса сидить у школі й ловить гави, потай знову пішов до школи. Чого тільки варта алгебра! Чоловік зрілих літ гадає, ніби може визначити корінь, та от, мусить учитися знову, чоловік із сивими скронями над рівнянням з одним невідомим, двома невідомими, трьома невідомими і т. д.

Я уявляю собі:

Одного разу, після напрочуд гарного й дуже блакитного, дня, ми повертаємося з прогулянки, Ліля казиться за кермом, перед нами довжелезний хвіст, а Ліля о сьомій годині має бути в аеропорту, щоб забрати когось, кого, Ґантенбайн не запитує, когось, хто прилітає сам і може розчаруватися, коли ніхто не забере його з аеропорту, надто якщо він приїздить задля Лілі у справах, може, йдеться про якийсь фільм, отже, це її клопіт, Ґантенбайн розуміє, Ґантенбайн з окулярами для сліпих, тож навіть відкритої телеграми (вчора) він не бачив, він знає, хто має приземлитися о сьомій двадцять, тож і не запитує, а тепер уже шоста година, але автомобільний хвіст нікуди не зникає, Ліля в розпачі, час, завжди час, його вже не досить, щоб завезти Ґантенбайна й дитину додому, а звідти майнути в аеропорт, неможливо, бідолашна Ліля за кермом, хтось дуже розчарується, надто якщо його запросила Ліля, і Ґантенбайн підступно пропонує поїхати навпростець, тобто не додому, а прямо в аеропорт, Ліля мовчить, ні, це річ неможлива, таки неможлива, бо це означало б, що Ліля не сама в аеропорту, а має чоловіка й дитину, family style, хтось дуже розчарується, тож, якщо Ґантенбайн не розуміє, та ні, Ґантенбайн розуміє, Ґантенбайн наполягає на шляху навпростець, добряга Ґантенбайн із люлькою в роті, й Ліля зупиняється перед дорогою, яка веде прямо в аеропорт; це неможливо, каже вона, так не годиться, немов сумнівається, що Ґантенбайн сліпий, і Ґантенбайн бере дитину й виходить, будь ласка, серед вулиці, ззаду сигналять...

Про Зібенгаґена:

Чи й досі він спить із Лілею, чи спав раніше, коли ще носив борідку, ніхто цього не знає, хіба, може, друзі, які, проте, пліток не розпускають, мабуть, усі вони коли-небудь спали з нею, за винятком Бурі, ніхто цього не знає. Ну то й що! Ґантенбайн стенув плечима. Де спить його Ліля і де вона вже не спить — таке запитання ображає його, запитання саме по собі. Ну то й що?! Він шанує її таємницю, але ж однаково хтось буде, байдуже, Зібенгаген чи ні. Хтось може бути, але ці слова не означають, що він неодмінно повинен бути. Хто знає, що там насправді, принаймні не Ґантенбайн, хіба, може, друзі, але, можливо, всі вони помиляються.

Зате безперечно є дитина.

БЕАТРИСА.

Перейти на страницу:

Похожие книги

12 великих комедий
12 великих комедий

В книге «12 великих комедий» представлены самые знаменитые и смешные произведения величайших классиков мировой драматургии. Эти пьесы до сих пор не сходят со сцен ведущих мировых театров, им посвящено множество подражаний и пародий, а строчки из них стали крылатыми. Комедии, включенные в состав книги, не ограничены какой-то одной темой. Они позволяют посмеяться над авантюрными похождениями и любовным безрассудством, чрезмерной скупостью и расточительством, нелепым умничаньем и закостенелым невежеством, над разнообразными беспутными и несуразными эпизодами человеческой жизни и, конечно, над самим собой…

Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше

Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги / Драматургия