Читаем Нехай мене звуть Ґантенбайн полностью

На другий день, коли я знову опинився на вулиці та у світі, і то раніше, ніж звичайно, бо була тільки сьома година ранку, він, добродій у темному вечірньому костюмі, йшов незнайомою вуличкою, як і решта людей, що йшли на щоденну роботу, йшов без плаща, з руками в кишенях штанів, щоб привертати до себе якомога менше уваги, а потім у барі, в гурті робітників, що сьорбали каву, теж випив кави й купив сигарети, бо за ніч скурив усі, він знав: ніч із жінкою, що ввійде до дивного числа, яке ніколи не називають. Mille е tre![5]Він знав і їв булочку, не заплативши за неї, й замовив собі другу каву. Він гадав, що минулося, сподівався, ніби може так гадати. Дарма що його бліде обличчя ховалося за пляшками, йому все-таки здавалося, ніби кожен приглядається до нього; це бентежило його, як і сонце надворі, як і дзеркало за пляшками, як і вуличний рух чужого міста, як і те, що сьогодні вівторок, вівторок такого-то числа, і він не знав, чому це бентежить його. Його тут ніхто не знав. Навіть якщо й запізно, щоб піти непомітно під покровом ночі, йому таки пощастило, вважав він, полишити дім так, щоб його ніхто не бачив. Він сподівався на це задля самого факту. Після петлянь по вуличках згодом, мабуть, лише прибиральник бачив, як він умивався в громадському фонтані, саме цей образ і лишиться в його спогадах... Мокра хусточка в кишені штанів тепер заважала, він стояв і пив другу каву, і те, що навіть тут і тепер, де сичав автомат «еспресо», стояв гамір чашок і голосів, він відчував потребу ходити навшпиньки, остаточно збивало його з пантелику. Наче чоловіки ліворуч і праворуч, водії в шкіряних фартухах ніколи не обіймали жінки! Принаймні справа з її ключем вигоріла, ключ від її квартири лежав тепер, як і домовились, у поштовій скриньці, а ключик від поштової скриньки лежав на тумбочці. Якщо вона не заснула, тоді все гаразд... Після другої кави він побадьорішав, наче виспався, й зовсім не відчував утоми. А передусім радів, що тепер він сам. Сам серед чоловіків. Напевне, вона спить, а сон — найдальша країна, яка тільки існує; він не думав про це, а тільки відчував: поки вона спить, вона не в цьому місті. Тож він був у цьому місті такий, як і вчора: сам. Розкривши синю пачку, він зрадів першій сигареті, яку знову-таки куритиме сам, але з’ясував, що не має запальнички, в правій кишені штанів є тільки мокра носова хустка; запальничку він десь лишив серед ночі. Власне, цілком щасливий, бо справді вірив, що вони уникли повторення, з незапаленою сигаретою в губах, він нестямно озирнувся, збагнувши, що загубив десь запальничку. Один водій усякчас плював на підлогу, мозаїчну підлогу, посилану тирсою. Де ця мозаїчна підлога з тирсою зверху, в якій країні? Раптом, піддавшись м’якій знесиленості, яка загрожувала ще раз прив’язати його до неї, він полишив вагання й попросив у одного робітника сірників, але отримав у порепаному масному кулаці лише запальничку, вогник для першої сигарети, яку він знову зможе курити сам, без нікого. Він подякував найближчій потилиці. Єдине обличчя в цьому барі, що вряди-годи поглядало на нього, було його власним у дзеркалі за пляшками, дрібне личко з окулярами в роговій оправі і короткою стрижкою. Він не знав, що в тому личку інколи подобається жінкам. Тільки двоє водяво-сірих очей — вони дивилися із дзеркала, наче справді бути там, у дзеркалі, натомість його тіло — за рамками дзеркала, — були такі, що він упізнавав себе в них... Він насолоджувався сигаретою, яку можна курити, не передаючи під час ніжної гри з вуст до вуст, до того ж читав щойно куплену іноземну газету. Зрештою, існує світ. Її хитрощі, які вчора ввечері видавалися такими продуманими й майже веселими, як-от міжнародний дзвінок, щоб упевнитися, що чоловік справді ще в Лондоні, раптом стали йому, зринувши тепер у мимовільному спогаді, огидні, а він тим часом, із чашкою в лівій руці, знову читав про Алжир. Він не знав, навіщо він тепер думає про вчорашнє. Кінець кінцем це її клопіт. Засмучувала лише думка, що якогось далекого дня, який, власне, вже почався, він пригадає її хитрощі набагато виразніше, ніж будь-які інші, пригадає, як вона з ліжка, тримаючи трубку лівою рукою, розмовляла з Лондоном, поклавши праву руку йому на груди. Він заплющив очі, щоб не бути присутнім при тій розмові. Він не міг закрити ще й вуха. Потім лише довго курив і мовчав. Кінець кінцем це справді не його клопіт, як вона узгоджує такі речі зі своїм шлюбом, і тепер, тримаючи чашку лівою рукою й читаючи про Алжир, він не хотів думати про це. Але й Алжир — не його клопіт, і він відчув потребу розплатитися. Побувши чверть години в цьому барі, він став, як і решта, в ньому не було вже нічого, що вирізняло його, що бентежило його як притаманна йому відмінність від решти людей, і, заплативши, він тепер виходив не навшпиньки, вже не дивувався, що сьогодні вівторок, вівторок такого-то числа. Він твердо вирішив, що сьогодні поїде далі. Іноземну газету перед носом, яка раптом змусила позіхати, він жбурнув геть і махнув рукою таксі, щоб їхати до готелю. Тепер він хотів спати, помитись і спати... Навіть того, що він знає її ім’я, вже забагато... В таксі, що мчало вулицями, він, узявшись за пошарпану петлю вгорі, намагався впорядкувати свої спогади: то було вчора, пополудні в барі, йшов дощ, він чекав когось, зустріч із дружиною цього когось, її жовтий костюм і мокрі коси, ялівцівка, гра незнайомого добродія, який наганяв на нього нудьгу, якого він знав і який не мав нічого спільного з ним, провалля між ним і цим незнайомим добродієм, він хотів іти своїм шляхом...

Перейти на страницу:

Похожие книги

12 великих комедий
12 великих комедий

В книге «12 великих комедий» представлены самые знаменитые и смешные произведения величайших классиков мировой драматургии. Эти пьесы до сих пор не сходят со сцен ведущих мировых театров, им посвящено множество подражаний и пародий, а строчки из них стали крылатыми. Комедии, включенные в состав книги, не ограничены какой-то одной темой. Они позволяют посмеяться над авантюрными похождениями и любовным безрассудством, чрезмерной скупостью и расточительством, нелепым умничаньем и закостенелым невежеством, над разнообразными беспутными и несуразными эпизодами человеческой жизни и, конечно, над самим собой…

Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше

Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги / Драматургия