Нехай мене звуть Ґантенбайн

Чоловік пережив щось тяжке, а тепер силкується розповісти про свій досвід, — здається, не можна жити з досвідом, про який ти не склав оповідки, і часом я уявляв собі, ніби хтось інший докладно розповідає про мій досвід...

(Бармен — ні.)

Світанок перед відчиненим вікном невдовзі по шостій годині ранку постає, немов стіна урвища, як сірий і суцільний граніт, і з того граніту виривається неначе крик, проте безгучний, зненацька виринула коняча голова з виряченими очима, запіненою мордою, іржала, але безгучно, тварина, намагаючись вискочити з граніту, зазнала в першій спробі невдачі, й ніколи, бачу, ніколи не пощастить їй вирватися з каменю, тільки голова і розмаяна грива несамовито виткнулися з граніту, голова, сповнена страху перед смертю, тіло лишалося всередині, без надії, білі, безумні очі дивилися на мене, просили пощади...

Я запалив світло.

Лежав, але не спав.

Я бачив:

...зненацька заціпенів чоловік із червоної теракоти, безживний, теракоти або дерева, з білими, мов крейда, зубами і лискучо-чорними ніздрями, все намальоване вправною рукою, коняча голова безгучно поволі ввійшла назад у скелю, що безгучно закрилася, суцільна, мов світанок перед вікном, сіра, як граніт на перевалі Сен-Ґотард; у долині, глибоко внизу, далека дорога, повороти з барвистими машинами, всі вони мчать до Єрусалима (не знаю, звідки я знаю про це!), колона барвистих, мов іграшки, автомобільчиків.

Я подзвонив.

На вулиці дощ.

Я лежав із розплющеними очима.

Коли нарешті прийшла медсестра й запитала, що сталося, я попросив про ванну, але виявилось, що такої пори й без дозволу лікаря це річ неможлива; натомість вона дала мені соку й закликала бути розважливим; я повинен спати, казала вона, щоб мати завтра добрі дані медичного огляду і в суботу мене могли виписати; пішла й погасила світло...

Я уявляю собі: