Нехай мене звуть Ґантенбайн

Ендерлін, хоч і вірить, що в записці йшлося про нього, не вірить, що те пророцтво збудеться, просто не вірить. Навіть Бурі може помилятися!.. Сам у білій палаті, яку тим часом прибрали, він ненастанно думає, що від Гарварда, який до хвороби мав правити лише за трамплін, доведеться відмовитись. Але що робити, якщо він не поїде до Гарварда? Коли прийшла медсестра, щоб занести з коридору вчорашні квіти, Ендерлін, щоб не бути змушеним розмовляти, повільно розкриває листи, принесені під час його розмови з лікарем, ба навіть читає їх, — невже це було б перше, що робила б людина на останньому році свого життя? — читає і знає, що він там читає, навіть знає, на що годилося б відповісти. Чи він ще відповідатиме? Коли та сама медсестра знову зайшла до кімнати, цього разу принісши фруктовий сік, Ендерлін уже не помітив її; він тепер сидів (певне, пройшов через кімнату) вже не на ліжку, а на кріслі коло вікна, листи лежали на халаті, а білі руки — на бильцях: сидів, немов на троні. Навіть страшно озватися до нього. Немов на троні: понад своїми сучасниками. Якщо він вірить у пророцтво, написане кульковою ручкою, велич — єдине, що лишається, що ще має сенс; нікому не треба признаватися, що він знає про свою недалеку смерть, і вдавати перед усіма друзями, ніби... І їхати до Гарварда, ніби... І снувати плани тощо, ніби...

Про це відомо від тих, хто вже пережив таке.

...і читати лекції:

«Шановні пані й панове!»

А в рукописі бачимо:

«Гермес — багатозначна постать. Відомий як бог злодіїв і шахраїв, і сам шахрай, що, тільки-но народившись, уже вкрав Аполлонових телят, він уславився своєю спритністю, веселою й багатою на вигадки спритністю, з якою залюбки пошивав смертних у дурні, він усюди в грі, все його єство і манери перебувають під знаком чарів, він приятель чабанів, бог отар, що пильнує, аби вони не скочили у прірву, марнотратник родючості. Герм, його первісний символ, має форму фалоса. Гермеса вважали ще й за бога крамарів і торгівців, хоча ця друга його функція начебто суперечить першій, але цей добре відомий факт стає зрозумілим, коли згадати, що вирізьблені з каменю герми правили мандрівним купцям за дороговказ. Плодючість отар — тільки один аспект, бо ж ідеться про плідність узагалі, благословення в усіх людських справах. Гермес — майстер хитрощів. Він допомагає, дає щастя, а водночас і збиває на манівці. Він грає цю роль навіть у коханні, бо саме він дарує несподіване щастя, нагоду. Гермес — приязний бог, ближчий до людей, ніж решта богів, а до того ж ще й божий посланець. Гомер каже, що він ще насилає сни. Гермес, як часто стверджують, полюбляє бути невидним, коли наближається до смертних, тож раптове, неймовірне, невраховане й несподіване, ба навіть примхливе — все це належить Гермесові та його силі, водночас, незважаючи на всі веселощі, йому притаманний і страхітливий елемент, бо Гермес — це ще й бог, що веде тих, хто відходить, як і завжди, безгучно та несподівано, це всюдисущий посланець смерті, що веде нас до Аїду...»

І т. д.

Одного разу задзеленчав телефон, повагавшись, Ендерлін зняв трубку, і йому довелося коротко відповісти на запитання про своє самопочуття (його співрозмовник, власне, й не хотів знати чогось іншого), і то з переконливою впевненістю, трохи аж занадто переконливою. З якої речі його голос має бути іншим — іншим, ніж учора? Він заперечив, що його голос змінився, й говорив про вихід із лікарні наступної суботи, про К’янчано, білірубін, Гарвард, тим часом як співрозмовник мовчав, бо вже знав про всі плани, якими нахвалявся Ендерлін, але Ендерлін, щоб довести своє одужання, на цьому не зупинився і докладно й затято заходився розповідати про речі, які лежали по той бік його життєвих сподівань, здавалося, він справді прагнув дізнатися, і то достеменно, що там тепер із фінансуванням, яке видавництво, питав, чи є гарантії на два-три роки, виплати щоквартальні чи щомісячні, тобто знову говорив про заснування газети, хоч Ендерлін, дарма що його вже давно запитували, чи стане він головним редактором, у щонайкращому разі побачить тільки гранки першого номера. Ендерлін запевняв:

— Так, — відповідав він, — даю слово.

Готово.