Нехай мене звуть Ґантенбайн

Я відчув полегкість, що Філемон не змусив її розповісти правду, а якби припустити, що він таки змусив, я знаю: днів десять він, щоправда, не забуватиме, в чому призналася Бавкіда, але ж він завдав їй страждань, як, власне, і слід, або принаймні йому здаватиметься, ніби він завдав їй страждань, тож потім він візьме й вибачиться перед Бавкідою. Я не знав ще жодної жінки, яка б не чекала вибачень після того, як була з іншим чоловіком, і вона навіть домагалася їх, тобто моїх вибачень, щоб майбутнє не стояло нам на дорозі. Яке майбутнє? Філемона й Бавкіди. А яке ще може бути? Отож. Чом би не випити шампанського? Живемо тільки раз. Навіщо ощадити? Вона навряд чи впізнає його, свого Філемона, він має свободу настрою, еге ж, мало не страхітливу, а до цього й щастя на словах, які змушують її щиро сміятися, це ласкавість завойовника, тепер він і сам помічає, що вона приглядається, коли він говорить, розгублена, наче дівчинка, в ореолі величі цього єдино можливого чоловіка. Звести під час розмови все до гри, поки трощать омарів панцер, — він здатний на таке. Тільки потай він інколи лякається, коли бачить, як сама Бавкіда, навіть не вдаючись до лицемірства, забуває свого невидного данця, якому вони так багато завдячують. Кельнер у фраку, що стає чортом, коли клієнт внутрішньо роздвоюється, схиляється перед його примхою і квапиться принести ще одного лимона. Навіть місяць сходить, мов замовлений, і то не абиякий, а місяць уповні. Бавкіда щаслива, почувається захищеною. Філемон уперше наважується не схвалити відкорковану пляшку одуреним кивком, а відмовитися від неї, і то навіть без докладних пояснень, які ні до чого не доводять і, як відомо, лише призводять до гнівної сварки, сцени, яка закінчується тим, що після другого або третього ковтка на пробу клієнт поступається й іронічно-великодушно киває головою; ні, вперше досить німого погляду, наморщеного чола, короткого побіжного сміху, який ні на мить не уриває розмови Філемона з Бавкідою, і запорошена пляшка зникає в руках кельнера в білих рукавичках. Чому жінка, яку кохають, не повинна мати інших чоловіків? Таж це в природі речей. «Тобі подобається?» — запитує він, не надаючи стравам надто великої ваги. Ця гра слів ударила його самого, наче ніж, але Бавкіда, на щастя, не зрозуміла натяку, та й фазан мав неоціненний смак, фазан із помаранчами, а до цього, як уже сказано, ще й місяць уповні й радісне видиво перед очима Філемона, що він живе сам. Якої він думки, запитує вона, й він тепер має куштувати нове вино. А чому сам? Він киває головою, схвалюючи мовчки, і кельнер із грацією відчутної полегкості повільно наповнює келихи бургундським вином. Бавкіда знову торочить про земельні ділянки, а Філемон бачить себе неодруженим парубком у Нью-Йорку. Шкода, що Бавкіда не має апетиту. Чого він там хоче в Нью-Йорку, запитує вона, але він тепер потребує сигари: Ромео і Джульєтта. Запитанням, а що, якби Бавкіда тепер привела на світ дитину, і вже надто цікавим запитанням, чия б то була дитина, Філемон, здається, не переймається, він, хай там як, курить сигару й розводиться, поглядаючи на недалеке озеро, про забруднення наших озер, що становить поважну проблему. Давно вже Філемон не говорив так багато. Під час коньяку, який, звичайно, перестоявши в келишках, трохи вивітрився, він не бачить причини, чому Бавкіда плаче, а коли заплатили за вечерю, — він ще має чекати здачу, — стає зрозуміло, що Філемон і Бавкіда разом повертаються додому...

Я уявляю собі: