Ніби ми злодії

Ми знову схилилися над аркушем, цього разу вже обережніше. Фредерік і Каміло йшли в переліку першими, за ними студенти четвертого курсу, потім третього і насамкінець другокурсники.

Розподіл на «Короля Ліра»:

КОРОЛЬ ЛІР — Фредерік Тісдейл

ОЛБЕНІ — Каміло Варела

КОРДЕЛІЯ — Рен Стерлінг

РЕГАНА — Філіппа Коста

ГОНЕРИЛЬЯ — Мередіт Дарденн

ЕДМУНД — Джеймс Ферроу

ЕДГАР — Олівер Маркс

БЛАЗЕНЬ — Александр Васс

КОРНУОЛЛ — Колін Гайленд

Я кинув читати після Коліна і тепер, роззявивши рота, витріщався на Мередіт.

— Що з ними, в біса, таке?

— А дідько їх знає... — озвалася вона, і далі намагаючись дати раду шалику, який заплутався у волоссі. Я машинально

підняв руку, щоб допомогти, але вгатив зап’ястком об нижню частину стільниці й передумав. — Таке враження, що просто перетасували всіх хлопців, а тоді вирішили, що чіпати ще й дівчат — забагато мороки.

ФІЛІППА: Александр просто здуріє.

Я: Поки що в мене таке враження, що здурів тут я.

МЕРЕДІТ: Олівере, чесне слово, ти поводишся так, наче вони тобі невідь-яку послугу зробили. Ти давно вже на це заслужив.

Її обличчя зникло на мить — облишивши спроби розплутати шалик, вона заходилася знімати його через голову. Філіппа глянула на мене, звівши брови. Я міг би списати тепло, що поволі ширилося всередині, на сидр, але мій кухоль уже давно спорожнів.

Мередіт нарешті впоралася зі своєю проблемою і пожбурила лиходійський шалик на речі Філіппи.

— Ви що тут, лише вдвох? — спитала вона.

— Якийсь час я взагалі сидів сам-один, — відповів я. — Де всі наші?

— Рен після прослуховування повернулася до Замку й відразу лягла, — сказала Мередіт. — Мабуть, не хоче ризикувати знову отримати напад... — так ми почали називати той випадок, коли Рен знепритомніла під час монологу леді Анни.

Що саме з нею тоді сталося, ніхто, мабуть, так і не зрозумів. Лікар, якого викликали з Броудвотера, визначив це як «нервове виснаження». Але діагноз від Александра — «комплекс провини» — здавався мені правдоподібнішим.

— А Джеймс? — спитала Філіппа.

— Сидів на моєму прослуховуванні, але його накрило, — сказала Мередіт. — Психував. Ну, ти в курсі... — ця остання репліка була звернена до мене, хоча я в курсі не був. — Я спитала, чи прийде він до бару. Сказав, що ні, мовляв, хоче прогулятися.

Брови Філіппи поповзли ще вище — так високо, що майже зникли у волоссі.

— У таку негоду?!

— От і я про те. А він сказав, що хоче провітритися і йому начхати, що там у розподілі — завтра вранці список буде такий самий.

Я глянув на Мередіт, потім на Філіппу й повільно спитав:

— Гаразд. А де ж тоді Александр?

Філіппа: З Коліном, мабуть.

Я: Але... звідки ти знаєш?

МЕРЕДІТ: Так начебто всі в курсі...

Я: Він же сказав, що це таємниця!

ФІЛІППА: Та ну. Єдиний, хто думає, що це й справді таємниця, — то Колін.

Я похитав головою, роздивляючись переповнену залу.

Я: А чого ми взагалі тоді намагаємося вдати, буцімто тут можна щось від когось приховати?

МЕРЕДІТ: Ласкаво просимо до художньої академії. Як каже Гвендолін: «Коли входите до театру, дещо треба залишити за порогом: гідність, скромність та особистий простір».

ФІЛІППА: А я вважала, що гідність, скромність і гордість.

Я: А мені вона казала про гідність, скромність і невпевненість у собі.

Ми всі якусь мить мовчали, аж тоді Філіппа зауважила:

— Що ж, це багато чого пояснює.

— Гадаєш, у неї різні переліки для кожного студента? — спитав я.

— Мабуть, — озвалася Мередіт. — Просто дивуюся, що Ґвендолін, виявляється, вважає найбільшою моєю проблемою особистий простір.

— Може, хотіла підготувати до того, що тебе роздягатимуть очима, лапатимуть і мало не ґвалтуватимуть у кожній нашій виставі? — спитала Філіппа.

— Ха-ха-ха, я об’єкт для домагань, як кумедно... — Мередіт закотила очі. — Присягаюся, з тим самим успіхом можна було просто в стриптизерки йти...

Філіппа пирхнула над своїм кухлем і промовила:

— Усім потрібен запасний план.

— Авжеж... — докинула Мередіт. — Ти завжди можеш змінити стать, раз і назавше стати хлопчиком і називати себе Філіппом.

Вони сиділи, ображено глипаючи одна на одну, і я спробував розрядити ситуацію.

— Слід розуміти, що мій запасний план — це екзистенційна криза.

— Не все так погано, — промовила Філіппа. — Можеш просто зіграти Гамлета.