Нікос Казандзакіс. Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса

У 1928 р. Н. Казандзакіс знову в Радянському Союзі. Він побував у багатьох місцях від Бреста до Владивостока, від Одеси до Мурманська. Згодом Казандзакіс опублікував у газеті «Правда» цикл статей про політичне становище в Греції, присвятив пам’яті Леніна кілька віршів та сценарій фільму (не реалізований). Його враження від СРСР відбилися в книзі подорожніх нотаток «У дорозі. Що я бачив у Росії» (1928) та пізніше в романах «Тода Раба» (1934), «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса» (1946) і, нарешті, в автобіографічному творі «Присвята Ель Греко», виданому посмертно в 1961 р.

У Радянському Союзі Казандзакіс шукав відповіді на кардинальні питання суспільного життя. Вирушаючи з Києва до Москви, він занотовує в щоденнику: «Через тисячу років ми знову їдемо на північ. Але цього разу не для того, щоб нести сусідам духовне світло знання, а для того, щоб там його позичити». Захоплений «російським дивом», Казандзакіс два роки поглиблено вивчає російську літературу.

Ще в книзі «У дорозі...» письменник зауважує, що ця література для нього —«хліб насущний», де чотири «найбільші хлібини» — Гоголь, Пушкін, Толстой, Достоєвський. У 1930 р. виходить його «Історія російської літератури» — перша праця такого роду в Греції. Досвід передових російських письменників неабияк вплинув на формування власної манери Казандзакіса, на його мистецьке самовизначення.

Сповнений вражень від СРСР, Казандзакіс у 1929 р. опрацьовує в Німеччині та Чехословаччині подорожні нотатки, пише роман «Тода Раба», де зображує Красну площу та Мавзолей Леніна як нову Мекку для знедолених усіх країн, далі працює над монументальною поемою «Одіссея», до написання якої приступив у 1926 р. Дія його «Одіссеї» розпочинається після закінчення Гомерової. Коли Одіссей розправився з женихами, на Ітаці настало мирне життя. Але героєві нудно, бо під час довгих поневірянь він уже звик до небезпек. І невдовзі Одіссей Казандзакіса вирушає назустріч новим пригодам...

Не полишає письменник і жанру трагедії. Ще в 1928 р. вийшов друком його твір «Христос», де зображено воскресіння Христа, яке одні з його учнів бачать, а інші — ні. Учнів Казандзакіс змальовує як типових грецьких трудівників. Того ж року написано ще одну віршовану трагедію на історичну тему —«Никифор Фока». Ці твори Казандзакіса, так само як і трагедії «Юліан» та «Одіссей», призначалися для читання, а не для сцени.

У 1931 р. письменник багато перекладає, зокрема з давньогрецької мови, пише історичні романи для дітей, драматичну трилогію «Прометей», знову переробляє свою «Одіссею», а на початку 1932 р., глибоко засмучений смертю батька, від’їжджає до Іспанії.

У квітні 1933 р. він оселяється на острові Егіні, де вчетверте переробляє «Одіссею» та збагачує новими враженнями свої подорожні нотатки. На початку 1935 р. письменник переробляє «Одіссею» уп’яте, а потім вирушає в подорож до Японії та Китаю. У жовтні — листопаді 1936 р. він їде до Іспанії як кореспондент газети «Катімеріні». Під враженням від побаченого в країні Казандзакіс ушосте переробляє свій епос, а протягом майже всього 1938 р.— усьоме. Під кінець року поему було видано. Вона містить 33 333 вірші.

На створенні цієї поеми позначився поглиблений інтерес її автора до індійської філософії, в якійсь мірі стимульований Р. Ролланом. Нагадаймо, що французький письменник у 1920—1930 рр. видав кілька книжок, присвячених Індії: «Махатма Ганді» (1923), «Рамакрішна» (1928) та «Вівекананда» (1930). Крім того, обидва автори у своїх пошуках виходили з творчого досвіду Л. Толстого. Російський письменник дав їм приклад нового роману, що є духовним епосом свого часу.

Одіссей — улюблений герой Казандзакіса. Як уже згадувалося, письменник написав про нього одноіменну трагедію, крім того, переклав новогрецькою мовою гомерівську «Одіссею». До речі, монументальну поему про цього безстрашного мандрівника Казандзакіс вважав найбільшим своїм досягненням.

Для його героя немає меж ні в просторі, ні в часі. Він подорожує по Південному полюсу й Мінойському Кріту, викликає на філософські диспути Будду й Мойсея, Xриста й Магомета, Дігеніса Акрітаса й Дон Кіхота... Навіть втілення смерті — Харон — ставиться до Одіссея з побоюванням і повагою. Письменник переконаний, що найбільша доброчесність не в опануванні свободою, бо абсолютна свобода недосяжна, а в безнастанній боротьбі за неї. Шлях людини — це шлях угору до крижаних гірських вершин, де на кожному кроці доводиться долати надлюдські перешкоди, перемагати передусім самого себе.

Закінчивши «Одіссею», письменник відчував себе великою мірою спустошеним, але його втішало те, що він завершив найважливішу, на його думку, справу свого життя. Йому пощастило створити саме крітський епос, пройнятий ідеями боротьби за волю. Філософські пошуки єднали «Одіссею» Казандзакіса із світобаченням давніх греків, а пригоди героя сприймалися як сучасні.