Новітні міфи та фальшивки про походження українців

…Зокрема, прихильники відтворення колишнього СРСР хоч би у формі тісного союзу слов'янських держав — Росії, України та Білорусі — намагаються довести, що росіяни, українці та білоруси становлять по суті єдиний «русский народ», і створення на уламках радянської імперії трьох суверенних держав вважають тимчасовим і прикрим непорозумінням, фатальною помилкою політичних лідерів, яку варто якнайшвидше виправити. На противагу їм, українські політичні діячі патріотичного табору прагнуть на історичних фактах довести давність українців як самостійного етносу, а, отже, й закономірність та логічність утворення самостійної української держави. При цьому спостерігаються і спроби зробити історію українського народу більш древньою, ніж вона є насправді. Але навряд чи це є проявом комплексу національної меншовартості Радше це прояв національної гідності, але в деяких випадках — і національного чванства, властивого не тільки деяким українцям. Досить згадати, що в часи диктатури Ніколає Чаушес-ку в Румунії на офіційному рівні пропагувалася доктрина, згідно з якою румуни — найдавніший народ на земній кулі, а від румунської мови походять усі інші індоєвропейські мови, зокрема, й латинська. По суті це дві полярно протилежні міфологізації (проімперська та проукраїнська]; і ставлення української наукової спільноти до них хоч у цілому й негативне, проте оцінюються по-різному: різко негативно великодержавно-шовіністині потуги і негативно та негативно-поблажливо — спроби кардинально поглибити давню історію українців, вбачаючи в цьому й деякий позитив, котрий полягає в пробудженні в українців патріотичних почуттів та інтересу до давньої історії свого народу Проте слід визнати, що в такій псевдопатріотичній міфологізації історії України негативу все ж таки більше, аніж позитиву.

Наталя Яковенко,

доктор історичних наук, професор, зав. кафедри історії НАУКМА

П Мені дуже важко погодитися з професором Півтораком, що зацікавлення давньою історією України “стало можливим через об’єктивне вивчення історії”. Причиною тут є явища зовсім іншого характеру — це перемонтування історичної пам’яті, яке завжди відбувається в суспільстві під час великих соціальних змін та інших зрушень. “Історична пам’ять” — я завжди беру це поняття в лапки — є синонімом міфу, бо історичної пам’яті як такої не існує. “Історична пам’ять” — це міф, сфабрикований підручниками та популярною історією, У ситуації, в якій опинилася Україна під час Перебудови і за початків незалежності, постала потреба перемонтувати стару “історичну пам’ять”, виготовлену в кабінетах партійних керівників. Як вона була перемонтована, яких клінічних форм вона набрала (я не боюся вжити це слово) — краще скажуть

колеги-археологи____Я би повторила слідом за незабутнім Свири-

дом Петровичем Голохвастовим: “Бее от необразованности". Тому що абсурдні ідеї, висловлені аматорами на кшталт Плачинди, або археологами, які займалися одними проблемами, а потім занурилися в речі, їм незнайомі, на зразок Шилова, були зустрінуті з таким ентузіазмом інтелігентною спільнотою України — письменниками, журналістами, учителями. А це показує, яким був рівень освіти цього середнього прошарку інтелігенції в Україні. Рівень, гідний Плачинди… Тому що інакше цю ситуацію пояснити важко.

В Який стан освіченості шкільних учителів, і який стан письменницького середовища, і який стан т. зв. “зацікавлених” рідною історією — такий і стан освіченості журналістів. Журналісти цілком дорівнюють рівнем освіченості тим, хто їх навчав. У мас-медіа саме тому й переважають ці дивні уявлення… Те, що їм було запропоновано, настільки вражало екзотичністю, та ще й (ви пригадайте) особливо в умовах ром антично-патріотичного піднесення кінця 80-х — на початку 90-х років… Такий був час, така хвиля була розкручена і піднята журналістами. І головна провина того, що цей вірус набув такого величезного масштабу, лежить на глибокій, дрімучій неосвіченості наших журналістів. Годі сказати, що через Міністерство освіти у нормативні програми шкільного підручника пройшла "Велесова книга”. І це такого масштабу скандал, який показує — хто сидить у Міністерстві освіти… Це показує, яким є рівень освіченості членів науково-методичної ради шкільного підручника. Ми зараз живемо у демократичному просторі — можна видати будь-яку книжку, але на таких книжках не мусить стояти гриф Міністерства освіти. Такі речі не повинні запроваджуватися у шкільний підручник.

В Коли у т. зв. “історичну пам’ять” закладається заряд ксенофобії — це ніколи нічим хорошим не кінчається. Кого цікавлять приклади, — зверніться, — Європа ними повна, і як правило ілюстраціями такого типу пам’яті є Перша і Друга світові війни. Історична пам’ять та історичний міф — історичний підручник може в собі містити що завгодно, крім елементів ксенофобії та закликів до неї.

Н Тут я скажу дуже прагматично, бо Трипілля — це, по-перше, добре досліджена ділянка, по-друге, це — добрий бізнес-об'єкт, яким вона й залишається, і через це розкручується.