Одного разу на Різдво

Я негайно опускаю очі до свого горнятка, намагаючись знищити в них паніку та винуватий вираз. Коли ж піднімаю погляд, Сара дивиться просто на мене. Її непевний вираз свідчить, що вона шукає мого схвалення. Я і розумію її, й серджуся на неї водночас. Сара взагалі найяскравіша жінка в будь-якій окремо взятій кімнаті, дівчина, яка звикла до уваги. Вона могла б стати занадто, як на свій вік, розвиненою, або манірною, або претензійною. Однак не стала. Але правди ніде діти: вона живе життям дівчини, котра може отримати будь-якого хлопця, кого тільки забажає. Частіше за все це означає, що її хлопці здебільшого надзвичайно вродливі, бо, власне, а чому б і ні?

Найбільше мене дивувало (а до цього моменту саме так і було), що наші романтичні стежки жодного разу не перетиналися. А от тепер…

Якої відповіді вона чекає? Тут немає безпечного варіанта. Якщо скажу: «Так, він вогонь», — не думаю, що зможу вимовити це не як збоченка. Якщо скажу: «Ні, не вогонь», — вона образиться.

— Він відрізняється від твого звичного типу, — відповідаю непевно.

Вона повільно киває та прикушує верхню губу.

— Я знаю. Можеш говорити чесно, я не ображуся. Він не такий очевидно вродливий, якого ти чекала побачити, ти це мала на увазі?

Знизую плечима.

— Гадаю, я не сказала, що він не гарний чи щось таке, просто відрізняється від твого стилю, — роблю паузу та дивлюся на неї з розумінням. — Твій останній хлопець був більш схожим на Метта Деймона, ніж Метт Деймон сам на себе, правда ж?

Вона сміється, бо це так і було. Я навіть помилково назвала його Меттом в очі. Але то було нічого, бо все це тривало лише чотири побачення, а потім Сара вирішила, що, яким би вродливим він не був, це не виправдовує того, що він телефонує матусі тричі на день.

— Джек здається якимось дорослішим, — вона зітхає та обіймає горнятко долонями. — Так, ніби всі інші були хлопцями, а це — чоловік. Смішно звучить?

Я хитаю головою й усміхаюся, попри свою безнадію.

— Ні, для мене не смішно.

— Напевно, він рано подорослішав, — каже Сара. — Утратив батька кілька років тому — рак, здається, — вона замовкає, замислюється. — Певний час після цього мусив підтримувати маму з молодшим братиком.

Серце моє ледь не розривається від жалю за ним. Мені не треба розповідати, яким спустошливим це може бути.

— Він, здається, дуже крутий хлопець.

Їй ніби полегшало від моєї оцінки.

— Так, він саме такий. У нього дуже особлива крутість. Він не йде за натовпом.

— Найкращий шлях.

Вона сидить у повній тиші кілька секунд, потім починає знову:

— Ти йому подобаєшся.

— Він це сказав? — намагаюся, щоб голос звучав байдуже, але боюся, що вийшло з відтінком відчаю. Але, якщо так і вийшло, Сара не помітила.

— Я просто знаю. Ви двоє маєте стати найкращими друзями. — Вона всміхається, відсовує стільця та встає. — Почекай, побачиш. Ти полюбиш його, коли краще пізнаєш.

Вона виходить з кухні, минає мене, легенько похитавши вузол мого волосся. Я стримую пристрасне бажання підскочити та обійняти її з усією силою. І попросити вибачення, і благати про те, щоб вона мене зрозуміла. Але натомість підтягую до себе цукорницю та додаю солодкого до кави. Дякувати Богові, невдовзі я вирушаю на Різдво до своїх. Мені вкрай необхідний час для самої себе, щоб я змогла розробити план, як, у біса, жити далі.

2010

Новорічні обітниці

Минулоріч я дала собі дві обітниці:

1. Знайти свою першу справжню роботу в журналі. Ну, можу з упевненістю сказати, що блискуче провалила це завдання. Двічі я схибила, написала кілька фрілансових статей із тих, що ніколи не дочекаються публікації. Результат не дуже вдалий, правда ж? Мене лякає й пригнічує те, що я досі працюю в готелі. Я бачу, як легко люди застрягають у рутині, відмовляючись від своїх мрій. Але я не здаюся. Поки що ні.

2. Знайти того хлопця з автобусної зупинки. З формальної точки зору, гадаю, можу поставити тут галочку. Тепер на власному досвіді я переконалася в тому, що новорічні обітниці треба формулювати максимально точно. Але хіба я могла уявити, що у своєму бажанні треба уточнювати: «Нехай моя найкраща подруга в жодному разі не знайде мою рідну душу раніше за мене, нехай вона в нього не закохується»? Красно дякую, Всесвіте, ти мене почув. А щоб тебе підняло й гепнуло!

То які в мене обітниці на цей рік?

Уторопати, як його розлюбити.

18 січня

Лорі

Ось уже місяць минув, відколи я виявила, що ми із Сарою, не змовляючись, запали на одного хлопця, і, попри власну обітницю, не можу анітрішки втамувати біль. Набагато легше було, коли я не знала, хто він такий, я тоді мала розкіш уявляти його, фантазувати про те, як зіштовхуюся з ним у переповненому барі чи помічаю за чашкою кави в кав’ярні, про те, як його очі знаходять мої та ми обоє пригадуємо й радіємо тому, що зірки нарешті знову звели нас разом.

Але тепер я точно знаю, хто він. Він — Джек О’Мара, і він належить Сарі.