Одного разу на Різдво

Він нахиляється та цілує мене в щоку, а я рвучко й незграбно обіймаю його, бо не знаю, чи коли-небудь знову його побачу. Він мене не відсуває. Зітхає, гладить ніжно по голові, потім каже, немов знесилений:

— Люблю тебе, Лу.

Я дивлюся, як він прокладає собі шлях крізь натовп у кав’ярні і, коли зникає, стискаю в руках кашкета.

— Я теж тебе люблю, — шепочу.

Я сиджу ще деякий час, стискаючи в руках кашкета, пакунок з весільною сукнею стоїть біля ніг.

12 грудня

Лорі

За два дні я стану місіс Лорел Оґілві-Блек, якій доведеться багато до чого звикати після двадцяти шести років буття Лорі Джеймс. Навіть не можу цього вимовити, щоб не вдатися до королівської англійської мови, такої плавної та пригладженої. Оскар сьогодні поїхав по свою маму, мої батьки приїздять завтра. Вони житимуть у квартирі, разом зі мною, а потім ми з ними поїдемо звідси до церкви, у неділю вранці. Щойно вони прибудуть, усі системи запрацюють на повну потужність, а отже, сьогодні — офіційне затишшя перед бурею. Зараз прийде Сара, ми займемося манікюрами-педикюрами, дивитимемося фільми та святкуватимемо із шампанським і коктейлями. Нігті в мене не такі, що ростуть, — це можуть зрозуміти лише жінки, у яких нігті того ж типу. Ці нігті дістаються кінця пальця й думають, що вся робота вже виконана, після чого починають розшаровуватися та ламатися. Готуючись до весілля, я перепробувала всі можливі олії, сироватки та креми, які лишень відомі людству, бо ж на форумах наречених тільки й розмов про те, що нігтики в мене повинні бути найвищого ґатунку. Гаразд, до вівтаря мені залишилося сорок вісім годин, і нігті мої такі гарні, якими їм належить бути. Сара збирається зробити мені французький манікюр.

Усе, що стосується весілля, розплановане, усе під контролем, усе розписане на табличках Люсіль. Для жінки, яка вважає, що її син одружується з нерівною, вона таки доклала дуже багато часу й сил до керівництва процесом. Чесно кажучи, я досить швидко зрозуміла, що вона має намір прокотитися паровим котком по всіх підготовчих етапах — подобається це мені чи ні, — тож я обрала для себе шлях найменшого спротиву. Тобто я зі вдячністю погодилася з вісімдесятьма відсотками її рішень, а двадцять відсотків притисла до серця та відмовилася відступати від них ані на крок. Моя сукня. Мій букет. Моя старша дружка. Наші обручки. Урешті-решт, це — єдині речі, що мають значення. Мені однаково, яке шампанське подадуть для тостів, і, хоч я не фанатію від лососевого мусу як першої страви, він у нас усе одно буде. Оскар вдячний за мій гнучкий підхід, бо вони з матір’ю дуже близькі, а, коли б я пручалася щодо цього всього, могли б виникнути неприємні хвилі. Я дуже вдячна Сарі, яка була поруч увесь цей час, тож я мала кому виговоритися.

— Впусти мене, Лу! У мене руки зайняті, постукати не можу!

Сарин голос розноситься холом, я підстрибую, щоб відчинити їй. Коли відчиняю двері, бачу, що вона мала на увазі. За собою подруга тягне важку сріблясту валізку, на кожному плечі в неї по сумці та величезна картонна коробка в руках. Вона дивиться на мене поверх коробки та дмухає, щоб чубчик в очі не ліз.

— Лише ручна поклажа? — забираю в неї коробку.

— Авжеж, ручна, не дика ж, — вона перехоплює мою руку, коли я намагаюся заглянути під кришку коробки. — Тут у мене сюрпризи. Спочатку вино?

— Хто б сперечався? — зачиняю двері ногою, іду за нею коридором.

Я не прагнула проводити традиційний дівич-вечір, просто це не моє, але отак — то ідеально.

— Ти сама? — шепоче вона, видивляючись Оскара.

— Так.

Вона грає грудними м’язами, потім падає спиною на канапу — руки широко розкинуті, ноги задерті в повітря.

— Вранці тобі йти до шлюбу, дон-дін, луна церковний дзвін[24]! — наспівує вона, не потрапляючи в ноти.

— Поспішила на цілий день.

— Краще, ніж спізнитися на день, — вона сідає та оглядається навколо. — У нас що, спіритичний сеанс?

Я запалила ароматні свічки, щоб створити спокійну «дзен» атмосферу.

— Це мало бути ніби «спа», — відповідаю, — нюхай давай.

Вона втягує носом повітря.

— Гадаю, ніс запрацює краще, коли в руці матиму келих вина.

Натяк зрозумілий, тож я йду на кухню.

— Вина… чи шампанського Оскарової матері? — гукаю звідси.

— О, шампанського Її Величності, будь ласка, — Сара виходить на кухню та всідається на високу табуретку. Мабуть, це з мого боку не так уже й нелояльно — бурчати на свою майбутню свекруху та скаржитися на неї Сарі? Але ж кожному треба десь випускати пару, правда? А Сара мені — як сестра. І це нагадує… Я обертаюся та дістаю маленький згорток із кухонної шафи.

— Я тобі зараз це віддам, поки ми не напилися до втрати пам’яті або поки не перепились до того, що я розведу тут сльози й шмарклі.

Відкорковую шампанське, а вона роздивляється подарунок, звужуючи очі.

— Що це?

— Маєш відкрити й побачити.

Вона тягне за сірі стрічки, а я вистрілюю корком дорогого шампанського Оскарової матусі. Я хотіла подарувати Сарі щось дійсно особливе і, після довгих годин марних пошуків, зрозуміла, що в мене вже є те, що ідеально пасує.