Опівнічні стежки

– Це модель гвинта річкового катера. Зовні тут усе правильно, але лопаті поставлено у зворотному напрямку. Такий гвинт практично непридатний, хоча відразу цього не побачиш…

– Це, шеф…

– Це саботаж, Ролінг, от що це. І хитрюща диверсія! А здійснена вона на Київській судноверфі. От тільки ким – невідомо, бо все обставлено так, що, як кажуть, і комар носа не підточить. Але нам треба бути хитрішими за цих диверсантів, розгадувати їхні витівки одразу!

Ролінг з полегшенням зітхнув. Адже Санднер сказав «нам», отже, гроза минула…

А Санднер і справді охолонув. Чорт з ним, з Ебергардом! На кожну його скаргу можна відповісти трьома. Хто-хто, а Санднер – майстер таких справ. А підпілля? Що ж, у нього, в Санднера, ще не найгірші діла. Он почув би Ебергард, що розповідали гестапівські функціонери на нараді у Варшаві! Санднера попереджали, що в Києві ще не те буде, що зараз тільки початок. Потрібна он яка пильність!

– До речі, Ролінг, – сказав штурмбанфюрер, розпалюючи сигару, – ви перевірили отого старика, який так сподобався генералові Ебергарду? Садівника, якого він узяв до себе на дачу…

– Так точно. В архівах знайдено справу про репресії щодо нього.

– Справу не підроблено?

– Ні, всі документи справжні.

– Завербувати пробували?

– У своїй лояльності клянеться, але інформатором ставати не хоче… «Ненавиджу політику» – та й годі. Ситуація тим складніша, що інформувати він має не про більшовиків, яких він свято ненавидить, а про свого благодійника – генерала та його гостей… Вивчаємо уподобання, смаки, можливо, вдасться підкупити, може, доведеться виділити земельну ділянку старому…

– Вивчайте, але часу не гайте. Мені така інформація потрібна була вже сьогодні, під час моєї розмови з Ебергардом. Як справи з операцією «Петер»?

– Все в порядку, шеф. Ви недаремно покладаєтесь на мене. Я і в Берліні, і в таборі доклав усіх зусиль, щоб операція пройшла якнайкраще. І, можу сказати, так воно і сталося.

– Розкажіть докладніше.

Ролінг замислився. Чи варто все розповідати? Адже великих зусиль у Берліні він не докладав. Все було простіше і приємніше, ніж можна уявити…

… Ролінг і гауптштурмфюрер Берг добряче посиділи у тому кафе, що розмістилося в подвір'ї управління. Щоправда, довелося вечеряти у шинелях, але пляшка французького коньяку цілком нейтралізувала сиру берлінську погоду… Зал кафе був майже порожній, ніхто не заважав поговорити.

– Не приховую, – сказав тоді Ролінг, – я радий, що дістав можливість побувати в Берліні.

– Вам пощастило, сьогодні ще не було російських літаків.

– Ну, цього добра, як кажуть росіяни, і в Києві вистачає.

– Не думаю, – сказав Берг. – Тут справжнє пекло…

– Не варто мірятися, – Відповів Ролінг. – От у чому мені пощастило, так це в тому, що я зустрів вас в управлінні, колего, і мені не треба їхати в таку погоду до табору…

Вони помовчали, знову випили. На естраді почав грати поріділий оркестр – лише скрипаль і акордеоніст. Знов зазвучала старовинна німецька пісенька. Ролінг не втримався, усміхнувся:

– А оркестрик, того… зазнав втрат.

Берг глянув на естраду, спохмурнів.

– Так… Усе Східний фронт з'їдає. У мене двох кращих офіцерів не стало…

Ролінг значущо пожував губами, похитав головою.

– Правий наш фюрер: росіяни кидають у бій свої найостанніші резерви, перемолоти їх не просто, -. і, мабуть, під впливом коньяку одважився на досить сміливий жарт: – Правда, млин меле на обидва боки…

Гауптштурмфюрер похмуро глянув на Ролінга.

– Не розумію, – сказав холодно.

– Я хотів сказати, що наша перемога вже близька, – підхопив Ролінг, який миттю відчув пронизливий берлінський вітер на власній спині. – До речі, пане гауптштурмфюрер, я можу передати у Києві, що Петер незабаром буде у нас?

– Все буде зроблено згідно із затвердженим планом. А чому так терміново? Він пішов разом із політруком Миколенком. Поки що стежимо, але згодом знімемо опіку. Людей обмаль.

– Та… З цим підпіллям. – Ролінг явно втратив смак до розмови. – Спочатку все йшло чудово, а зараз вони підняли голову…

Ще два дні Ролінг байдикував у Берліні, кілька разів відсиджувався серед берлінців у бомбосховищах, а потім, коли дізнався, що Петер із своїм супутником вже досяг Варшави, поїхав і сам на схід.

… Ролінг з скромною усмішкою вклонився Санднерові.

– Я особисто чергував тієї ночі у таборі, коли Петер тікав. Потім разом з оперативною службою підтримував зв'язок з постами, які фіксували просування Петера на схід. Коли він дістався Варшави, я поспішив сюди, шеф. Тепер можу доповісти, що Петер вже прибув до Києва. З нами він ще не зв'язувався, але ми, звичайно, вже засікли його появу. Ось фото, зроблене сьогодні в Києві, – і Ролінг подав знімок Санднерові.

– Петера не впізнати. Страшенно схуд, правда? – Санднер, розглядаючи фотографію, примружився від задоволення. – Як тільки подасть знак, доповісте мені.

– Слухаю, шеф. Згідно з вашими вказівками, продовжуємо стежити за артисткою Отрадною.» Поки що нічого тривожного. Правда, учора вона звернулася з незвичайним проханням до генерала Ебергарда…

– Яким?

– Просить дозволити поїхати до Вінниці.