Опівнічні стежки

Мюнхен вітав їх листопадовою мрякою. Зустріли їх з Помпою як годиться: спочатку допит один, потім другий, потім перехресний… Звичайна перевірка, яка не бентежила ні того, ні другого, але вимагала граничної зібраності і уваги. Боронь боже, щоб збитися або неточно розповісти про якусь деталь переходу, звичайно, не знаючи при цьому, про що ж розповідав його другий учасник! У противному разі розмова коротка – куля в лоб!…

Булась і Помпа скочили із затишних крісел (диви, на такій зовні занедбаній віллі і така розкішна обстановка!) і на привітання: «Слава героям!» завчено відповіли:

– Героям слава!

– Мене звуть Арнольд, – представився новоприбулий і кожному подав правицю. Рука в гостя, як відзначив про себе Булась, була пухка і гаряча. А Помпа подумав: «Кругленький і лагідний, як кіт… Мабуть, знову по наші душі. Ну що ж, подивимось, які в тебе пазурі».

Пан Арнольд тим часом не поспішав починати розмову. Він зручно вмостився з келихом віскі у кріслі і тепер уважно розглядав обох кур'єрів, які ще досі стояли перед ним. По тому як гість не поспішав їх пригощати і не запрошував сісти, Булась і Помпа зрозуміли, що нарешті до них завітав не рядовий есбіст^[1] з оточення зверхника, які досі мали з ними справу, а птах більш високого польоту.

Мабуть, лишившись задоволений розглядинами, пан Арнольд нарешті дозволив собі дружньо всміхнутися і зробив плавний жест у бік крісел.

– Не скучили, герої? Думаю, що вам уже осточортіло це сидіння немов у в'язниці, хоча тут і непогано. Чи не так? – звернувся він до Булася, підкреслюючи цим, що його цікавить перш за все він.

Булась здвигнув плечима і по паузі відповів:

– Я звик до цього ще у своєму проводі. Без найретельніших перевірок і жорстокої конспірації ми б давно сиділи у справжніх в'язницях!

Пан Арнольд, відкинувши круглу голову, мелодійно розсміявся:

– Добре, що ви розумієте це не гірше від мене. Але я уповноважений повідомити, що затворництво ваше скінчилося і тепер вам дозволено переселитися знову до міста. Збирайтеся, на вас уже чекають офіційні особи.

У машині, що стояла на подвір'ї, сиділи двоє.

– Майор Террі і лейтенант Беккер, – представив іноземців пан Арнольд.

Ідучи до міста, круглий Арнольд, як про себе почав називати його Булась, попередив обох кур'єрів, що особи, з котрими вони мають зустрітися, – добрі друзі, які допомагають борцям за свободу неньки України (тут голос Арнольда задзвенів на високій ноті) швидше позбутися москалівського ярма і що за це вони вимагають зовсім небагато – деяких відомостей про наших спільних ворогів – більшовиків.

«От-от, – подумав про себе Помпа, щільніше загортаючись у не дуже теплий плащ, – був би ти такий гладенький, якби твої друзі не так щедро оцінювали твої скромні послуги!»

По приїзді Террі і Беккер були небагатослівними: більше слухали, ніж говорили. Після традиційних запитань про умови переходу кордону, кількість бойовиків польського проводу та їх озброєння, про засоби конспірації і явки на території Польщі і в краї настала черга більш серйозних запитань. Офіцерів вельми цікавили система охорони радянського кордону, контрольні смуги, система перевірки документів, наявність аеродромів, типи літаків, будівництво промислових об'єктів поблизу кордону. Булась міг відповісти на це тільки те, що давно вже пішов з України. А згодом, він чув від кур'єрів, що йшли через його явку з краю до Мюнхена, сталися великі зміни, а які – він не знає.

Помпа ж, як і належало другорядній особі, сидів мовчки, тільки час від часу зводив очі то на Булася, то на офіцерів. Він був спокійний. Все йшло як слід: під час невеликих прогулянок навколо занехаяної вілли і вночі, коли засинали їхні охоронці, він добре підготував Булася до таких розмов і був упевнений у ньому, як у собі самому.

– О'кей! – нарешті сказав, наче відрубав, майор Террі. – Я задоволений. – І, зачекавши, доки пан Арнольд перекладе його слова, додав: – Ви можете бути вільні. Відпочивайте, а про ваше перебування тут чи деінде вас повідомлять. – І, несподівано перейшовши на українську мову, сказав – Наше з вами співробітництво приносить і принесе ще більшу користь і вашій багатостраждальній країні, і нам. Слава Україні!

Помпа після цих слів звів на Террі круглі від здивування очі, пан Арнольд відверто пирснув, Булась аж закам'янів од такого цинізму: «Сволота, ханжа чортова! Славиш Україну, а камінь – за пазухою!» А Террі, задоволений справленим враженням, вийшов із кімнати.

… Відпочивати довелося недовго. Імлистим ранком на квартиру, де оселили Булася і Помпу, прийшов все такий же круглий і привітний пан Арнольд й урочисто проголосив:

– Любі брати мої, на вас чекають великі діла! – і знову повів їх на занедбану віллу.