Читаем Опівнічні стежки полностью

Його дитинство, юність… То неправда, що вони ніколи не повертаються. Рожеві, багряні, сірі дні снами приходили у найнезручніші для спогадів моменти його життя – коли відсиджувався у схронах, коли на хвильку заплющував очі, розшифровуючи чергове повідомлення, коли розбирав хитромудрі сплетіння радіосхем… Після цих снів він завжди ходив лютий, очманілий, ревним служінням намагаючись придушити сум і зневіру. А сни приходили знов, і душа скиглила, мов знічев’я побитий собака.

Він весь час повертався в думках до своїх розмов з охоронцем Беня – дебелим чолов'ягою з псевдо Помпа. Здавалося йому, що той не донесе, не видасть, бо поруч з ним Булась почувався якось певніше, вірив у його чисто людську порядність і думав, що того мучать такі ж сумніви. А Помпа, хоч і мовчав, але уважно вислуховував Булася: і про його минуле, що не давало спокою ні вдень ні вночі, і про теперішні його справи, які цеглина за цеглиною додавали висоти тому мурові, що відгороджував «ого від справжнього життя.

Так чи не так, а сумніви Булася стали відомі полковнику Василенку, який згодом сказав своєму другові і начальнику:

– Я не хотів повідомляти передчасно, але тепер вже можна, Віталію Романовичу. Біля Беня ходить його довірена людина – Булась, за яким ми вже давненько спостерігаємо. Є відомості, що він може допомагати нам. Гадаю, що Булась вже готовий до цього, надто вже йому погано. Може, і справді хоче спокутувати свій гріх, знайти батьківщину, рідну домівку.

– Не поспішай, Олексію, – зупинив його Микитенко. – Це може бути і добре розрахований контрзахід з метою виявлення наших людей у проводі.

– Не скажи, Віталію Романовичу, – заперечив Василенко. – Такі сумніви можуть дорого йому коштувати. Адже зневіра в оунівському русі – це крок на шляху до розриву з ним. Я пропоную продовжити за Буласем прискіпливий нагляд: аналіз його поведінки, його висловлювання, які можна трактувати двояко, багато можуть розповісти уважному спостерігачеві. Не забувай про притаманний будь-якому середовищу консерватизм ставлення до члена колективу: свій то й беззастережно свій…

– Психолог! – засміявся Микитенко. – Давай спробуємо… Нехай хтось достатньо віддалений від Кабардіної і здоровеги Помпи спробує відверто поговорити з Буласем. Побачимо, чи відгукнеться він на «привіт від дядька з Києва».

А Булась навіть не уявляв, в який спосіб прийде до нього звільнення з тенет зневіри.

Помпа, охоронець Беня, якого він любив більше від усіх своїх йолопів за небагатослівну вправність і навіть трошки побоювався, той самий Помпа, який бездоганно володів усіма наявними у них видами зброї і очі якого навіть у присмерках горіли тихим вогнем, у ніч перед походом Булася до Мюнхена, схилившись до самого його вуха, прошепотів:

– Привіт від дядька з Києва! Здається, ви вже довгенько чекаєте на нього.

Булася немов підкинуло на ліжку. Але важка рука Помпи знову придавила його до подушки.

– Тихо, навіжений! Заспокойся. – Булась скоріше відчув, ніж побачив у темряві, – на обличчі Помпи відбилась пересторога. – На шляху, що ти обрав, на тебе чекають ще не такі несподіванки…

Булася затрусило, йой, леле! Невже Бень про все знає, і тепер Помпа розігрує комедію і зараз приріже його, мов курча? Ні. Булась недарма провів стільки років у цій вовчій зграї і знає всі її закони і звички. Знає і те, як їх обходити! Він вдався до всіх засобів перестороги… Якщо вони все ж вистежили його, то чого ж Помпа зволікає і не кличе Беня?… А якщо Помпа не бреше?… Неймовірно!

– А як же… хазяїн? – спантеличено запитав Булась.

– А що хазяїн?

– Адже ти… тебе…

– Як же… як же… – Помпа нахилився ще нижче, мало не торкаючись губами вуха Булася: – Бень хоче мати в центрі свою людину і розраховує на тебе. Ти маєш стати там його вухами й очима… Хитрий, чортяка!

– А ти?

– Я іду з тобою. – Помпа здвигнув широченними плечима. – Маю допомагати тобі і… наглядати.

– Що ж, виходить, паш любий референт не довіряє мені?

– Та ні, звичайний дубляж, не хвилюйся…

Булась витер долонею рясний піт з чола. Все-таки він ще не зовсім звик до свого нового становища. Він тільки починав усвідомлювати, що для нього почалося нове життя. Булась і радів, і боявся цього нового, бо ще не знав, яку роль йому доведеться грати тепер. А що грати доведеться, і на совість, а не заради заслуг і нагород, – це він уже знав напевне. На якусь мить приходила думка: а чи не скочив він знов у полум'я? Ні… Ні! Не буде для нього спокою, доки ця ненависна зграя сидить по своїх лігвах. Не буде йому і спокути, доки хоч один вовкулака ходитиме по синій землі його спогадів.

Булась усміхнувся в темряву і прислухався. Від ліжка велетенського мовчуна не було чутно ані звуку. Не спить! Булась повернув голову в його бік і прошепотів:

– То й справді разом тепер?

Під Помпою жалісно заспівали пружини.

– Спи, на світанку підемо…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антология советского детектива-14. Компиляция. Книги 1-11
Антология советского детектива-14. Компиляция. Книги 1-11

Настоящий том содержит в себе произведения разных авторов посвящённые работе органов госбезопасности, разведки и милиции СССР в разное время исторической действительности.Содержание:1. Юрий Николаевич Абожин: Конец карьеры 2. Иван Иванович Буданцев: Боевая молодость 3. Александр Эммануилович Варшавер: Повесть о юных чекистах 4. Александр Эммануилович Варшавер: Тачанка с юга 5. Игорь Михайлович Голосовский: Записки чекиста Братченко 6. Гривадий Горпожакс: Джин Грин – Неприкасаемый. Карьера агента ЦРУ № 014 7. Виктор Алексеевич Дудко: Тревожное лето 8. Анатолий Керин: Леший выходит на связь 9. Рашид Пшемахович Кешоков: По следам Карабаира Кольцо старого шейха 10. Алексей Кондаков: Последний козырь 11. Виктор Васильевич Кочетков: Мы из ЧК                                                                         

Александр Алексеевич Кондаков , Александр Эммануилович Варшавер , Виктор Васильевич Кочетков , Гривадий Горпожакс , Иван Иванович Буданцев , Юрий Николаевич Абожин

Детективы / Советский детектив / Шпионский детектив / Шпионские детективы