Читаем Опівнічні стежки полностью

У невеликому холі, пам'ятному ще з першого відвідування, вже було кілька чоловік: знайомі офіцери, Террі і Беккер у вишуканих цивільних костюмах, і якийсь довгов'язий, років п'ятдесяти, чоловік з худим обличчям і світлими, невиразними очима. Біля відкритого бару, спершись на мармурову плиту каміна, де стиха потріскував вогонь, стояла тендітна жінка з тонкими рисами обличчя, на якому виділялися темні оксамитові очі. Голову вона тримала трошки відкинуто назад, ніби насилу втримувала вагу великого вузла кіс на потилиці.

– А от і наші герої! – підвівся назустріч прибулим майор Террі. – Як почуваєте себе? Чи добре відпочили? – І, не чекаючи на відповідь, такою ж ламаною українською мовою додав – Дозвольте представити вам: полковник Елвіс Рочестер – наш шеф. А це, – Геррі зробив широкий жест у бік прибулих, – пан Ігор Тесленко, він же Булась, та пан Михайло Здоровега, тобто Помпа.

Сковзнувши байдужими очима по жилавій фігурі Булася і ледь затримавши погляд на могутніх плечах Помпи, Рочестер сухо сказав:

– Не будемо гаяти час на розпитування про здоров'я рідних і близьких: про це я вже поінформований. Гадаю, що моє самопочуття вас теж мало турбує! – Полковник при цьому глянув на жінку, яка відповіла йому іронічною посмішкою.

– Отже, час не чекає! – продовжував він. – Вам, напевне, вже сказали про те, що наша установа надає посильну допомогу організації українських патріотів у їхній справедливій боротьбі проти Совєтів. Ця допомога виявляється і у такій формі, як навчання українських бойовиків у наших спеціальних закладах…

«Ач як співає! – подумав Булась. – Сторонній може подумати, що у цих «закладах» готують кухарів, а не диверсантів…»

– Після приватних переговорів із зверхником, який особисто цікавився вашим майбутнім, – вів далі Рочестер, – ми дійшли висновку, що вам, – полковник повернув свою довгасту фізіономію до Булася, – вам необхідно пройти навчання в одній із наших шкіл, – а ваш брат по зброї має піти назад, у Польщу, щоб своєю міццю і ревним служінням забезпечити охорону такого славного сина українського народу, як пан Бень.

– Так, так! Обов'язково так і треба зробити! – втрутився у розмову пан Арнольд. Беккер і Террі не ворухнулися у своїх кріслах.

Булась з Помпою виструнчилися по-військовому, даючи цим зрозуміти, що наказ є наказ, у якій би витонченій манері він не був висловлений. При цьому вони навіть не глянули один на одного, але кожен подумав: «Отже, нас вирішили розлучити». «Для чого?» – запитав сам себе Помпа. «Як же тепер?… Може, Помпа якось встигне передати мені канал зв'язку…» – занепокоївся Булась.

Майор Террі підвівся із свого крісла, впритул підійшов до них і беззаперечним тоном віддав наказ:

– Роз'їжджайтесь негайно. Ви, – він ткнув пальцем у груди Помпи, – з цього ж будинку їдете у Польщу. На вас уже чекає машина. А ви, – Террі подивився на Булася, – залишаєтесь поки що тут, у нашому розпорядженні.

Помпа по-ведмежому потоптався на місці і, спіймавши на собі здивований погляд майора, гучним басом сказав:

– Дозвольте побажати другу Буласю на прощання успіхів у його дальшій службі!

Всі дружно розреготалися.

– Оці мені ще слов'янські сентименти! – крізь сміх видавив майор Террі. – Прощайтеся, тільки скоріше…

Булась потонув у могутніх обіймах Помпи і, тричі, по-християнськи, цілуючись з ним, ледве вчув: «Все передам… тебе знайдуть… чекай!»

Всі, хто залишився у холі, мовчки слухали, як протупотіли сходами Помпа і його провідник лейтенант Беккер, як від'їхав автомобіль, і за мить непоказний будиночок знову оповила тиша.

– О, прошу пробачення за свою неуважність, – піднявся з місця Рочестер, – адже я не представив пану Буласю мого помічника і секретаря! – Полковник підійшов до жінки, яка весь час стояла мовчки біля каміна, схилився до її руки і шанобливо сказав:

– Місіс Ірен! Ви, пане Буласю, матимете щастя працювати з нею…

Минуло ще багато часу, поки Ірина впевнилася, що слід заговорити з новоприбулим «клієнтом» Буласем. Поїхала з ним кататися за місто і там довершила роботу, розпочату ще в Польщі лейтенантом Михайлом Здоровегою під псевдо Помпа…

У школі вже звикли до її нечастих одиноких подорожей і не звертали особливої уваги на те, якою посвіжілою і веселою поверталася Ірина до міста. Тільки одного разу сер Елвіс ревниво перепитав Ірину, чи не знайшла вона часом собі коханця, до якого поспішає на побачення. На це Ірина відповіла:

– Можу взяти вас з собою, якщо не заперечуєте.

На її превеликий подив, Рочестер погодився, але потім картав себе за безпідставну підозру, бо над усе не любив швидкої їзди. Ірина вела машину на шаленій швидкості, знаходячи в цьому якусь невимовну насолоду. З того часу вона дістала спокій і мала можливість і надалі зустрічатися із своїм зв'язковим, який під виглядом хазяїна бензоколонки і невеличкого кафе при ній, що стояли при виїзді з міста, мав чудову можливість бачитись і розмовляти з безліччю людей і, звичайно ж, з Ірен Кабардіною.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антология советского детектива-14. Компиляция. Книги 1-11
Антология советского детектива-14. Компиляция. Книги 1-11

Настоящий том содержит в себе произведения разных авторов посвящённые работе органов госбезопасности, разведки и милиции СССР в разное время исторической действительности.Содержание:1. Юрий Николаевич Абожин: Конец карьеры 2. Иван Иванович Буданцев: Боевая молодость 3. Александр Эммануилович Варшавер: Повесть о юных чекистах 4. Александр Эммануилович Варшавер: Тачанка с юга 5. Игорь Михайлович Голосовский: Записки чекиста Братченко 6. Гривадий Горпожакс: Джин Грин – Неприкасаемый. Карьера агента ЦРУ № 014 7. Виктор Алексеевич Дудко: Тревожное лето 8. Анатолий Керин: Леший выходит на связь 9. Рашид Пшемахович Кешоков: По следам Карабаира Кольцо старого шейха 10. Алексей Кондаков: Последний козырь 11. Виктор Васильевич Кочетков: Мы из ЧК                                                                         

Александр Алексеевич Кондаков , Александр Эммануилович Варшавер , Виктор Васильевич Кочетков , Гривадий Горпожакс , Иван Иванович Буданцев , Юрий Николаевич Абожин

Детективы / Советский детектив / Шпионский детектив / Шпионские детективы