Осина фабрика

Мушу визнати, я був свідком того, як у цій забаві брав участь Джеймі, і це справило на мене неабияке враження. У «Колдгейм армз» для цього змагання ідеальні умови, оскільки там стоїть довжелезний пісуар-жолоб; він простягається вздовж однієї стіни, доходить до половини іншої й має лише один стічний отвір. За словами Джеймі, мета гри — провести змоклий недопалок із будь-якої точки жолоба до неприкритого отвору, завдавши йому якомога сильніших пошкоджень en route[4]. Ти набираєш очки за кількість керамічних перегородок, через які вдасться перекинути бичок (а також додаткові бонуси, якщо влучиш недопалком в отвір або зможеш прогнати його від найдальшого кінця жолоба), за обсяг завданих пошкоджень (виявляється, розмочити крихітний чорний конус обвугленого кінчика вкрай важко), а також за кількість знищених у такий спосіб недопалків протягом усього вечора.

У цю гру можна грати й у більш обмеженому форматі, послуговуючись невеличкими настінними пісуарами, які сьогодні зустрічаються в туалетах набагато частіше, проте Джеймі ніколи цього не робив, оскільки був настільки низьким на зріст, що, аби потрапити в один із таких, йому потрібно було відійти на метр від пісуара й цілити в нього по дуговій траєкторії.

Хай там як, але схоже, що це робить довгий процес справляння нужди набагато цікавішим, але не для мене, — це жорстоко, однак така вже моя доля.

— Він тобі братан чи як?

— Нє-а. Друг.

— І часто він так?

— Ага. Щосуботи.

Це, звісно, жахлива брехня. Я рідко напиваюся до такого стану, коли не можу говорити або рівно пересуватись. І я б сказав про це Джеймі, якби міг вимовити бодай слово й не був змушений зосереджувати всю свою увагу на переставлянні ніг. Здавалося, що нарешті нудота відступила, проте та ж сама безвідповідальна й деструктивна частина мого мозку — імовірно, лише кілька нейронів, але, гадаю, такі знайдуться в кожному мозку (а достатньо ж навіть щонайменшого хуліганського елемента, щоб і решта середовища зажила собі дурної слави), — не припиняла згадувати про холодну тарілку з яєчнею та беконом, і щоразу, як це траплялося, я ледь стримувався, щоб не зблювати. Зусиллям волі я ви´кликав у своїй уяві холодний подих вітру на вершинах пагорбів або гру тіней на воді над хвилястим піщаним дном — речі, які завжди вважав уособленням чистоти й свіжості та які допомагали відволікти мозок від роздумів про вміст мого шлунка.

Проте тепер мені закортіло сцяти ще більше, ніж раніше. Джеймі й дівка були від мене на відстані кількох дюймів — вони тримали мене під руки, і я почасти наштовхувався то на нього, то на неї, — однак я вже був настільки п’яний (останні дві швидко випиті пінти, а на додачу ще й віскі, нарешті розчинилися в моїй розігнаній кровоносній системі), що з таким само успіхом міг намагатися докричатися до них з іншої планети. Вони йшли по обидва боки від мене й мололи несусвітню дурню з таким виглядом, нібито це були надзвичайно важливі речі, а я, маючи більше мізків, ніж у них обох разом узятих, і володіючи вкрай життєво важливою інформацією, не здатен був мовити й слова.

Тут мав бути якийсь вихід. Я потрусив головою, намагаючись протверезіти, і зробив іще кілька глибоких вдихів. Вирівняв ходу. Зосередив усю свою увагу на словах і тому, як вони вимовляються. Поворухнув язиком і прочистив горло. Я мусив узяти себе в руки. Мусив налагодити спілкування. Доки ми переходили дорогу, я роззирнувся довкола; помітив низько прибиту до стіни табличку «Юніон-стрит». Поглянувши спершу на Джеймі, а тоді — на дівчину, я відкашлявся й досить чітко мовив таке:

— Не знаю, чи ви двоє коли-небудь поділяли, а хоча, хтозна, якщо вже зайшла про це мова, можливо, й досі поділяєте, принаймні між собою — бо ж у будь-якому разі не зі мною, — помилкове судження, згідно з яким, так уже склалося, я колись трактував слова, викарбувані на отій табличці, проте хай там як, а я й справді вважав, що слово «юніон» у вищезгаданій назві стосувалося трейд-юніонізму, а отже, об’єднань робітників, і тоді мене вразило рішення батьків міста дати цій вулиці таку соціалістичну назву; я навіть подумав, що не все ще втрачено стосовно перспектив імовірного примирення чи принаймні перемир’я в класовій війні, якщо визнання значущості профспілок може бути зафіксоване в назві настільки важливої й гідної шанування транспортної артерії, але, мушу визнати, я позбувся цієї, на превеликий жаль, надто оптимістичної омани, коли мій батько — а Господь уберіг його від почуття гумору — поінформував мене, що насправді місцеві можновладці спільно з меріями сотень інших міст по всій території доти незалежного королівства в такий спосіб урочисто увічнили на той час нещодавно укладену унію між парламентами Англії та Шотландії, безсумнівно, з метою отримання вигоди, пропонованої цією ранньою формою схеми злиття й поглинання.

Дівчина зиркнула на Джеймі:

— Він щось бовкнув?

— Мабуть, просто горло прочищав, — відказав Джеймі.

— Та наче щось про банани молов.

— Банани? — недовірливо перепитав Джеймі, поглянувши на неї.