Осина фабрика

Трішечки захмелілий після трьох випитих пінт, я їхав на велосипеді до острова й щось собі насвистував. Мені завжди подобалося спілкуватися з Джеймі на обіді. Іноді ми розмовляємо й суботніми вечорами, однак, доки грають гурти, нам нічого не чути, а опісля я вже надто п’яний, щоб спілкуватись, а навіть якщо й можу щось говорити, то потім усе одно нічогісінько з нашої розмови не пам’ятаю. Але, якщо подумати, можливо, це й на краще, враховуючи те, на яких балакучих, грубих, самовпевнених і пихатих ідіотів перетворюються цілком розумні люди, щойно молекули алкоголю в їхній крові перевищують кількість нейронів чи щось таке. На щастя, це помітно лише у тверезому стані, тож вирішення цієї проблеми настільки ж приємне (принаймні під час самого процесу), наскільки й очевидне.

Коли я повернувся, батько спав у шезлонгу перед будинком. Поставивши велосипед у сарай, я деякий час постояв біля дверей і поспостерігав за батьком, ставши в такий спосіб, щоб на той випадок, якщо він раптом прокинеться, усе виглядало так, наче я саме закриваю двері сараю. Батькова голова була дещо схилена в мій бік, а рот — трішечки відкритий. Він одягнув темні окуляри, однак крізь їхнє скло я чудово бачив його заплющені очі.

Мені хотілося сцяти, тож я не міг спостерігати за ним довго. Не те щоб у мене була для цього певна причина; мені це просто подобалося. Приємно було усвідомлювати, що я його бачу, а він мене — ні, що я при тямі й пам’яті, а він — ні.

Я пішов до будинку.

Після побіжного огляду Стовпів решту понеділка я лагодив Фабрику й дещо в ній покращував; я пропрацював увесь день, доки не втомилися очі й батько не покликав мене до вечері.

Увечері дощило, тож я лишився вдома дивитися телевізор. Спати я вклався рано. Ерік не зателефонував.

Позбувшись приблизно половини випитого в «Армз» пива, я пішов поглянути на Фабрику ще раз. Я виліз на тепле й залите сонячним світлом горище, де пахло старими цікавими книжками, і вирішив улаштувати невеличке прибирання.

Я розклав по коробках старі іграшки, закріпив відгорнуті кутики килима й шпалер, пришпилив кілька мап, що впали з косої дерев’яної стелі на підлогу, поклав на місце інструменти й матеріали, якими користувався, коли лагодив Фабрику, та зарядив ті її деталі, які цього потребували.

Під час прибирання я знайшов кілька цікавих речей: власноруч вирізьблену з дерева астролябію, коробку з розібраною масштабною моделлю оборонних споруд Візантії, рештки моєї колекції ізоляторів із телеграфних стовпів і кілька старих блокнотів, якими я користувався, коли батько вчив мене французької. Погортавши їх, я не виявив очевидної брехні; батько не навчив мене непристойної лайки замість виразів «Перепрошую» або «Чи не підкажете, як мені дістатися до вокзалу?», але я переконаний, що встояти перед такою спокусою йому було тяжко.

Завершивши прибирання, я кілька разів чхнув, вдихнувши блискучу пилюку, що здійнялася на залитому золотавим світлом горищі. Я знову взявся оглядати полагоджену Фабрику лише тому, що мені подобалося її роздивлятись, копирсатися в ній, торкатися її руками, рухати її маленькі важелі, дверцята й пристрої. Урешті-решт я змусив себе від неї відірватися, вирішивши, що невдовзі мені випаде нагода скористатися нею як слід. Удень я впіймаю нову осу й використаю її завтра вранці. Перед прибуттям Еріка мені кортіло спитати Фабрику ще раз; я хотів краще уявляти собі, що мало трапитися.

Звісно, було дещо ризиковано двічі запитувати в неї про одне й те саме, однак, як на мене, обставини склалися виняткові, та й, зрештою, Фабрика належала мені.

Осу я впіймав без проблем. Вона більш-менш добровільно залізла до ритуальної банки з-під джему, у якій я завжди тримав об’єкти для Фабрики. Поклавши в банку кілька листочків і шматочок апельсинової шкірки, я накрив її кришкою з дірками, залишив у затінку на березі річки й почав будувати дамбу.

Стікаючи потом під променями сонця, я працював аж до раннього вечора, мій батько в цей час фарбував задню частину будинку, а оса, ворушачи вусиками, досліджувала вміст банки.

Коли я вже збудував половину дамби, мені спало на думку (хоча мить була для цього не найвдаліша), що було б весело закласти в неї вибухівку, тож я обладнав водозлив і збігав до сараю по Бойовий Ранець. Принісши ранець до струмка, я обрав найменшу бомбу з електричним детонатором, яку тільки зміг знайти. Я прив’язав її дроти, оголені кінчики яких стирчали з просвердленого в чорному металевому корпусі отвору, до вимикача ліхтарика й поклав вибухівку в два поліетиленові пакети. Заклавши заряд в основу головної дамби, я вивів дроти за греблю й провів їх уздовж загаченої частини струмка майже до того місця, де стояла банка з осою. Аби все виглядало більш-менш природно, я сховав дроти під піском, а тоді продовжив будівництво.